Зозулята зими

Ну не знаю, очень противоречивые впечатления от книги остались. С одной стороны, вроде, всё как я люблю: зима, провинциальный городок, адекватная главная героиня, пусть и немного не от мира сего. С другой - вся эта мистика. Ладно потерчата - души погибших детей, которых может видеть только героиня и ещё ограниченное количество людей, - это "соль" данной истории, ее столп и интрига, к тому же персонажи украинской мифологии, очень удачно вплетены в канву современной жизни. Но зачем вводить в повествование вампиров? Я, впрочем, так и не поняла, настоящие ли это кровососы или просто их энергетические аналоги; личность Инны вообще загадочная, прошлое ее туманное,и что там она сотворила со своей подругой в другом городе, вообще непонятно. В общем, не люблю я всю эту чертовщину в декорациях…

Книга мені по-справжньому не сподобалась. Для мене взалі видалися дивні події у цій книзі. Можливо вона просто не для мене. Я не можу нею захоплюватися, хоча це своєрідна українська містика. Після прочитаного мало що залишилося у пам'яті. Читаючи, інколи дивувалася, що саме відбувається у творі. Можливо, для когось вона стане сенсацією, але на мене справила не найкраще враження.

Книга відверто не сподобалася. Насамперед, це абсолютно точно не мій жанр. Пройшли повз мене усі вампірські саги, а також власне українські містики-характерники. Як людина, яка міцно стоїть на землі, вірю в реальне, бо часом саме від реальності мурашки по шкірі. Сюжет не видався мені цікавим. Не було ні страшно, ні захоплююче. Зозулята (чомусь саме зими, а не літа чи осені, скажімо) стають знаряддями злочинів у такому собі місті N, де, між іншим, відсоток усіляких непростих людей/не-людей зашкалює. І про це майже весь текст. У такі моменти хотілося викинути книгу у вікно. От вже правда, що папір усе стерпить. Є, звісно, тут і реалізм, його мізерно мало, але, як на мене, це найкращі епізоди книги. До речі, фінал теж абсолютно нереально-приторний. Єдина перевага книги - непогана мова.…

Ух! Морозом по коже продирает! В тему, в тему. Зима, снег, что-то странное мерещится в сумерках. И вроде надумано, вроде как верить нечему, когда количество ведьм и ведьмаков на метр квадратный зашкаливает, а я такое вообще терпеть не могу, но вот оторваться, уйти, отвлечься - это нет. Как так? Ведь не ясно, что происходит. Вообще не ясно. А надо выяснить. Потому что непонятно, что и как. Вообще непонятно. И вот, почти грызя ногти, но все же не грызя, а ограничиваясь всего лишь истерических постукиванием ногой об диван, читаешь, читаешь, читаешь... И радуешься, что есть добрые люди с классными советами.

Не белые и не пушистые герои. Почти все. Кроме Русланы, конечно. Но какие-то человечные. Да и вся их непушистость остается где-то за кадром. В кадре они как раз обычные, в меру добрые, в…

Пишу отзыв по горячим следам, ибо тянуть до остывания чувств нечего. Их просто нет. И дело вовсе не в том, что я не прониклась сочувствием к душам мертвых детей, сироткам или к любому из действующих лиц данного произведения. Просто было... никак. Атмосфера никакая и герои никакие, абсолютно безликие, однообразные персонажи, и даже попытка передать их характер через уйму просторечных выражений и якобы "особенность" каждого, мне кажется, не удалась, если с треском не провалилась. Привязка к зиме для меня тоже не совсем понятна, потому что с таким же успехом можно было описать любое время года и приурочить к нему "зозулят". Единственное, чего хотелось во время чтения, так это пойти на рынок и купить там пирожок, но сейчас практически начало лета и есть пирожки с рынка стало намного…

Вийшло так, що я знала про майбутню появу цієї книжки ще з осені. Прогнозувалося, що видавництво "Клуб сімейного дозвілля" порадує цією книжкою своїх читачів під Новий рік. Вийшло трохи пізніше. Але я все одно радію, що встигла прочитати її ще зимою. Тим паче, лютий "порадував" нас абсолютно зимовою погодою - завірюхами, ожеледицею, кучугурами снігу вздовж доріг та слизькою плиткою тротуарів.

В таку погоду особливо приємно читати Дару Корній - в один з останніх днів перед стартом нового семестру в університеті, лежачи під теплим пледом у затишній кімнаті.

Досить несподівано було побачити на обкладинці одразу два імені - Дару Корній, яку я обожнюю й завжди чекаю нових книжок та Талу Владмирову - абсолютно незнайому мені письменницю (хоч про те, що книжка написана в співавторстві, я також…

Кожна книга Дари Корній - то своєрідна знахідка і "Зозулята зими" - не виключення, бо жодної україномовної письменниці я не читала з таким захопленям. Отже, ця книга не те що просто не гірша за всі попередні, вона докорінно інша! Інколи мені було її тяжко читати, бо здавалось, що між частинами(особливо напочатку) зовсім не має зв'язку, але це не так. У книзі багато сюжетних ліній, що тісно пов'язані між собою. На цю книгу мені знадобилося трохи більше часу, ніж на усі інші, але вона безперечно заслуговую на увагу. Мені взагалі здається, що свівавторство, дуже вдалий крок у творчості Дари Корній. Книга надзвичайна. Сучасна магія, реальна, жива, буденна, чи може просто дійсніть на межі з маренням хворої уяви? Вирішувати читачеві. Цікавий сюжет. Є в ньому щось нове, невимушене, наче…

Тут нема багато відгуків про цю книгу, а от на сайті клубу сімейного дозвілля - є. І майже всі негативні. Погоджуюсь, ця книга - повний "брєд" .