Таке

Очень неплохо. Под явным влиянием Пелевина и лёгких наркотиков (впрочем, про наркотики это я шучу). Много размышлений о боге, сквозь призму "внутренних дагестанов", отходняков, кумаров-измен и прочего. Вообще конечно местами этот дичайший поток сознания читать тяжеловато, но в целом книга мне понравилась.

буду читать Издрика ещё.

Ну, как я могу прокомментировать книгу, о которой не вспоминала уже года два? На ум приходит только одно слово: ТАКЕ. В который раз я убедилась, что современная украинская литература абсолютно "не моё". Помню, как только я дочитала это, я решила для себя: "ну, таке, значит, таке". Я все равно ничего не могу с этим поделать. Надеюсь, не вся современная украинская литература такого рода, а только то, что попадалось мне в руки. Все-таки, приятнее верить, что это просто мне не повезло, а не что украинцы исчерпали себя на этом поприще.

Вперше я познайомилась з цією книгою кілька років тому. Відверто напишу, я одразу зрозуміла. що до такогої літератури я ще не готова. Мені було досить складно для себе зрозуміти деякі тексти і тому лише незначна кількість з них мені сподобалась. Тоді я не уявляла, як суттєва частина мого оточення може обожнювати "Таке". І не просто частина, а чи не авторитетніша для мене. У будь-якому разі до книги я більше не поверталась, як раптом вона мені не трапилась у грі "ТТТ" - довелося перечитувати. І знаєте що? Я все ще не розумію частину цих творів (а може й всі?), але цього разу я нарешті усвідомила бодай щось з них, вони мені почали подобатися, мені закортіло до них повертатися, перечитувати. Лише тільки дивуватися лишається, як багато життєвого досвіду отримала за короткий час, якщо почала…

...грамотний і ненав'язливий психотерапевтичний хід.

Ця книжка створена саме для читання в місцях, де читати вдається лише клаптиками, видираючи для неї час зі сталевих обіймів роботи, родини чи навчання. Зізнайтеся, невже хтось проковтнув ТАКЕ за один раз? Честь та хвала такому терплячому та завзятому читачеві. Особисто я не спромоглася. Книжка-цитатник, вона мене майже не пригорнула. Я волію пірнати в оповідь, а не висмикувати гострі фрази. Жадаю насолоджуватися стилем, а не спотикатися об нього. Дуже суперечливий твір. Чому ТАКЕ треба читати: Бо українською та сучасною, бо є дійсно влучні вислови, бо є надто несподівані метафори, бо суттю є таке собі змагання з мовою, дивні ігри з мовою, спроба йти за нею, спроба керувати нею. І я б не сказала, що гра вийшла невдала. Не дуже…

Ееейфоооріііяяя.

Суттю моїх книжок є таке собі змагання з мовою, дивні ігри з мовою.

Суттю є не букви-слова-речення-сюжети, а той неповторний настрій, який залишаться після прочитання. Є бажання тримати книгу десь неподалік, щоб у потрібний момент відкрити на будь-який сторінці і отримати "дозу" %)

Проштовхуючись крізь слова, речення, навідь іноді спотикаючись і повертаючи назад, у ту ж мить, секунду, думаю про те, як це Іздрик гарно вміє поводитися з мовой (тобто її інструментами, як то слова, вдалі вислови, звороти і інше). Це один неповторний ритм. Пів року книжка чекала на мене на полиці, потім - була приречена (я чи вона, вирішуйте самі). І от сам процес, такий цікавий і майже незадоволений одночасно, справляє враження таке ж двояке. У мене, власне, відчуття, що Іздрик, чи його більш розсудливий редактор, розміщували ці нотатки геніальної думки через одну. Як біла і чорна полоси у зебри: обкурені твори, чи думки, та гарні і ті, що наводять стомлений життям і книгою міск на процесс мислення. От, наприклад, на останніх сторінках:

Бо й верблюд проліза в турникет без жетону, а…

Книга настільки постмодернова, що часом навіть хочеться запитати в кого-небудь, що автор курив... Ті ж, хто книгу вкурив (пробачте за каламбур), активно роблять вигляд, що пізнали дзен та неймовірне, чи то емоційне, чи то фізичне задоволення. Іздрик грає з читачем. Випробовує його. Кидає йому кістку у вигляді суто інтелектуальної, але все ж таки ефимерної субстанції і надає можливість робити з цього самостійні висновки. Він починає з проповідей про брехню, сприйняття світла та Бога... але якось непомітно переходить до опису акту поклоніння Джа. Не знаю, чому автора порівнюють з Пєлєвіним... Тексти частіше нагадують ніцшеанські. В нього тут навіть Заратустра свій. Хоча й наділений жіночою подобою.

Хі.. книжка весела.. Автор "гонить", але "гонить" позитивно! Читалася важкувато, але весело, задумливо, місцями незрозуміло.. Ніби потрапляєш в голову до автора, в його думки, його світ, його бачення світу - от такий позитивний, хаотичний цей світ його думок.. Книга, як на мене, справді написана в стилі "що думаю, те й пишу" - сумбурність думок, відповідна лексика і стилістика.. Хоча вся книга просякнута позитивом, такою собі ейфорією.. Нових думок книга теж нагнала, а про що саме, то це краще видно з цитат, які я відмітила)

таке оно и есть таке , надо родиться в западной Украине что бы понять все оттенки и колорит данного произведения....местами было интересно читать , но честно - очень своеобразная книга)