Between Shades of Gray

Заголовком рецензії вибрала цитату з книги, оскільки вона в повній мірі передає сюжет книги і повноту самообману.

Я довго сиділа над книгою, бувало набирала темп і думала що, ось ще трохи почитаю і закінчу, але відірвавшись, доводилось заставляти себе до неї повертатись. І не завжди мені це вдавалось, книга дуже важка, її тема болісна, вона проникнута слізьми, холодом, голодом, цинізмом (в певній мірі). Весь жах цієї історії полягає в тому, що вона відбулась в найважчий для світу час - період 2 СВ. Тоді всім країнам Європи, а згодом не тільки Європи було важко, з’являлись табори для інтернування, концентраційні, проводилась мобілізація. Та й в цілому очі всіх були звернуті на дії Гітлера, на Союз мало хто зважав на заході Європи, а коли ті вступили в війну з Німеччиною і того більше,…

Сказати що я проковтнула цю книгу буде неправильно, я пережила її разом з героями даного твору. Хтось скаже,що тема війни є безпрограшною, проте я не згодна з цим. Поміж сірих сутінків, як на мене це не зовсім історія про війну, а радше ,як люди можуть залишатися людьми, в період коли цілі народи стоять на колінах, і намагаються вижити будь якими способами, це історія про те, як в найпохмуріший день твого життя, коли здається тебе зламали і влада і життєві обставини, важливо віднайти те за що ти можеш вхопитися ,щоб не розчинитися в світі розпачу та зневаги. Для Ліни таким "якорем" стало малювання та люди заради яких вона повинна була жити, і які давали їй віру в те ,що коли-небудь настануть кращі часи. Твір який просто необхідно прочитати кожному, щоб знати яка ціна людського життя.

Бестселер The New York Times • Перекладений 36 мовами та виданий у 40 країнах світу

П’ятнадцятирічна Ліна Вілкайте живе в щасливій освіченій сім’ї, у спокійному європейському містечку. Талановита дівчинка збирається стати художницею і передчуває радісні зміни в житті. Але доля вирішує інакше — і ось її рідну Литву, її затишний Каунас анексовано Радянським Союзом, а Ліна та її сім’я, як і багато литовців, опиняється в брудному ешелоні для депортованих, який рухається в східному напрямку. Героїня, яку зачаровують тривожні картини Едварда Мунка, опиняється в моторошному світі, призначенням якого є зруйнувати людське обличчя того, хто мав нещастя туди потрапити. Що чекає на дівчинку, її рідних і друзів між сірих тонів Сибіру і Заполяр? Авторка писала роман, беручи за основу дійсні спогади…

Я просто проковтнула цю книгу за 2 дні. Сумна історія однієї литовської сім'ї (хоча таких історій тисячі), яка пережила сталінські репресії та депортацію, тяжко працювали в примусових таборах, але не втратили себе. Особисто мене дуже зворушила ця історія, історія дітей, яким довелось стати дорослими, жінок та чоловіків які рано постаріли, були закатовані та вбиті владою. Книга просто захоплююча, раджу прочитати

Яке на смак для вас слово "депортація"? Всі ми знаємо. що за цим словом ховається історична подія, котра торкнулась певних народів. В першу чергу чомусь виникають думки про євреїв та кримських татар. А от ця книга про балканські народи. Як радянський союз займався нищенням їхньої інтелігенції. Для України це не новина - ми обізнані з цим аспектом історії, а от читати про аналогічні події у Литві, Фінляндії, Естонії мені ще не доводилось. Примусовий вхід Литви до СРСР - це біль, сльози, страждання, злочинність і безкарність НКВД, розбиті родини, тріснуті мрії. Історія від імені 15-річної дівчинки, яку одної ночі з родиною забирають з дому і із сотнею інших людей кидають в брудний потяг. Депортація. Що сталось з цими людьми? Як вони жили? Як вони ВИЖИВАЛИ? Тут описано все, що відбувалось з…

Рита Шепетіс "Поміж сірих сутінків". Це 10 з 10. Дві руки, які тримаються одна за одну, на одній руці свастика на іншій серп і молот, а поміж рук падає розірваний литовський прапор. Після цієї книги я зрозуміла як багато я не знаю в нашій історії.Те що повинен знати кожний. Те що СРСР приховувало. 50 років страждання людей. Примусовий вхід Литви в СРСР . Сюжет починається в вечорі 1941 року в Литві. В сімї Костаса Вілкаса. НКВД увірвалось в їх життя, без запрошення. Сімя Вілкаса складалась з дружини Елени, 16-річної дочки Ліни, та 11-річного сина Йонаса. СРСР увірвалось в життя Литви, щоб забрати найцініше і розділити депортацією половину Литви. Забрати у них домівки, сімю, життя... Людей кидають в товарні вагони і як скота вивозять із Литви. В вагонах люди починають знайомитись і…

книга виявилась сильною, бо стільки сліз вилялось, і це лише за 2 дні обкладинка гарна, шрифт вдалий сподобався сюжет, і головний епіцентр - картини Мунка

звісно, книга дуже по-доброму написана не було тої жорстокості словесної, хоча сльози викликані важкою долею героїв, та й загалом письменниця молодець

раніше читала про Світові війни з призми України, а цього разу через Литву

мій друг коли почув, що я ревіла над книгою про литовців, сказав, що краще б читала про українське горе але ж насправді гірка доля побувала усюди

і це об'єднує нас про це потрібно знати пам'ятати

Під час тиші я чіплялася за свої зів"ялі мрії

Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.

Через неуважність, читаючи анотацію, я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.

Деяку вину я можу…

Я какое-то время думала, какую оценку поставить. Потому что с одной стороны автору удаётся вызывать ровно те эмоции, которые он запланировал, чего многие сейчас совершенно не умеют. Ну и плюс "нестандартная" тема. И вроде как хорошо и ладно сделано. Но. Как обычно есть но, которое в данном случае перечеркнула многое безусловно позитивное. Была взята совершенно беспроигрышная тема (на заметку пытающимся обрести известность начинающим авторам: берёте кого-то бедного притеснённого, но, желательно, не очень затасканного, и делаете так, чтобы читателю было жалко героев. Читающие рыдают навзрыд. Профит). Слишком явные приёмы, слишком неправдоподобные иногда вещи. И неправдоподобны отнюдь не ужасы: в это-то я как раз поверить вполне могу. Неправдоподобны именно позитивные моменты, иногда…