5 Скоро ми знову будемо вдома. Коли решта світу дізнається, що коїть Радянський Союз, цьому покладуть край.

Заголовком рецензії вибрала цитату з книги, оскільки вона в повній мірі передає сюжет книги і повноту самообману.

Я довго сиділа над книгою, бувало набирала темп і думала що, ось ще трохи почитаю і закінчу, але відірвавшись, доводилось заставляти себе до неї повертатись. І не завжди мені це вдавалось, книга дуже важка, її тема болісна, вона проникнута слізьми, холодом, голодом, цинізмом (в певній мірі).
Весь жах цієї історії полягає в тому, що вона відбулась в найважчий для світу час - період 2 СВ. Тоді всім країнам Європи, а згодом не тільки Європи було важко, з’являлись табори для інтернування, концентраційні, проводилась мобілізація. Та й в цілому очі всіх були звернуті на дії Гітлера, на Союз мало хто зважав на заході Європи, а коли ті вступили в війну з Німеччиною і того більше, могли прости закрити очі на те що Сталін творив у Прибалтиці та на сході Європи.
Але навіть по закінченню війни ситуація не стала кращою, оскільки про депортацію не було загально відомо, ті хто залишилися в живих повернулись додому не одразу, і розказати свою історію вони не могли, загрожувало повернення до Сибіру.

Всю книгу ловила себе на думці, що я той лисий цинік-буркотун, пан Сталас, мені теж притаманна позиція: я маю знання і хочете ви того чи ні, я розкажу що є і як можуть розвиватися події. Надмірний реалізм із значною долею цинізму убиває всіляку надію у оточуючих і спричиняє лиш почуття ненависті.

Хоча книга сповнена болю, хочу закінчити виклад своїх думок позитивним висновком: поміж сірих сутінків вирує життя і лиш від нас залежить чим воно буде сповнене.