Грішниця

Коли людині страшно комусь розповісти свої таємниці, їх можна викласти на папір. Саме так вчинила Лариса, головна героїня книги Олени Печорної. Лариса з'явилась на подвір'ї сільської знахарки, старенької Марії Степанівни абсолютно неочікувано. Хто може приїхати сюди, в глухе село Чорнобильскої зони? І чому? Молодим би жити у великих містах, а тут...доживают старенькі свого віку. Про своє минуле обидві жіночки мовчали: в Марії Степанівни помер єдиний син, чоловік просто згас, це було наслідком найстрашнішої ядерної трагедії ХХ століття; Лариса ж ніяк не могла розкрити своє життя, а воно насправді виявилось страшним: батьки-алкоголіки, вбивство любої сестрички; дитбудинок; зґвалтування тим, кому за це нічого не буде...А далі настрашніше - хвороба єдиного та такого дорогого синочка. Заради…

Я зрозуміла, як може любити мати. Я зрозуміла, як дитинство вирішує кардинально ВСЕ. Тепер я знаю: "Коли не бачать очі, людину веде серце". Я побачила, як маленька десятирічна дитина боролася за життя, хапалася за останню цівочку хліба, який відбиток вона залишила дорослій собі. Ларису пошматувало життя. Грішниця? Свята грішниця, дійсно. Напевно, одна з найкращих книг сучукрліт. Ви будете плакати, беріть хустинки.

Не думала,що ця книга мені так сподобається.Почавши читати її ,де на героїню падають все нові і нові проблеми і кінця краю немає,не думала що чимось хорошим закінчиться,а ні ,я помилилась.Чудова книга.

Цю книгу мені порадила продавець у книгарні. Типова жіноча література, не шедевр, але досить непогано, щоб вбити час. Загалом, книга сподобалась.

Я такої депресивної книги не читала вже давно. Що не сторінка - то якась біда. Я не плакала, я тільки дратувалась: невже й досі ми маємо за героїню подібну жінку, котра страждає і бере на свою долю всі можливі і неможливі біди та нещастя? Згвалтування, інтернат, побиття, викрадення, проституція... Чи не всі біди світу зібрані в одній. Я лише думала, якби от все це розвивалося в часи війни, це б красиво довершило і без того до смерті трагічну картину.

Не часто читаю сучасну українську літературу. Цього разу якось книга сама трапилась до рук. Просто зайшла до крамниці і книга сама мене обрала. Так іноді буває. Ця книга написана мінорними фарбами, її можна вважати осінньою: морок, дощ, густі тумани, скована кригою вода, голі дерева гнуться під пронизливими вітрами – все це співставляється з настроєм, та мабуть і з життєвим шляхом, головної героїні роману – Лариси.

Важке дитинство, його майже не було: батьки заглядали в чарку, єдиними прикрасами матері були синці, єдиним харчем - потайки вкрадена «закуска» у батьків, холодний будинок, зґвалтування, смерть двомісячної сестрички, що була єдиним світлим промінням в житті Лариси. Далі - дитячий будинок, домагання директора, життя все жорстокіше ставилося до неї. Але Лариса, що мене дуже…

За кожен твій вчинок хтось десь щовечора просить Бога

Я невіруюча, але ця фраза мені подобається.

Важко вибратися із пекла, якщо твоє життя там не закінчилося, а почалося. Важко мати хоч якісь моральні цінності, якщо змалечку хоч якогось прикладу для наслідування годі було й шукати у найближчих. Важко тягнутися до добра, коли ти постійно повертаєшся в ті низи, з яких так прагнеш вирватися. Це одна із тих книг, над якими не соромно і поплакати. Я щиро вірю, що тут немає передозування у негативі, бо тисячі людей живуть так, як Лариса: адже що може чекати на дитину, яка нікому і ніколи не була потрібною? Все СТРАШЕННО логічно. Згадайте історію Оксанки Макар, від якої два роки тому жахнулася Україна.

Книга важка, і на хеппі-енд я не сподівалася. І, якщо чесно, я в нього все ж не повірила.…

Книжка дуже сумна і в ній мало надії... але прочитала я її за один день. Дуже шкода головну героїню, на плечі якої з дитинства ліг страшний тягар і якій довелося стільки всього пережити. Роман дуже реалістичний, і хоча я не належу до сентиментальних людей, які ридають над книжками й фільмами, ця книжка в кількох місцях змусила заплакати. Рекомендую.

Я так не плакала над жодною книгою, над жодним фільмом, над найсопливішими мелодрамами. А тут я ридала над кожною сторінкою. Таке враження, що сама вимучила весь той жах і біль. Але після того стало якось набагато легше дивитися на оточуючий світ і розуміти, що він прекрасний, а не такий, як у цьому романі... Парадоксально, але після прочитання проходиш через якесь ніби очищення, незважаючи на те, що книга - дійсно набір всіляких бід та страхів...