Сватання на Гончарівці (сборник)

Григорий Квитка-Основ’яненко – известный украинский прозаик, драматург и литературный критик. Именно его принято считать основателем жанра социально-бытовой комедии в классической украинской литературе. «Сватання на Гончарівці» - это музыкальная комедия или как говорится в некоторых источниках – опера. В центре сюжета Прокоп и Одарка Шкурат – семья, воспитывающая красавицу дочку – Ульяну. Прокоп и Одарка постоянно ругаются из-за того, что мужчина сильно пьет: на этой основе писатель вводит в пьесу огромное количество забавных моментов. Развитие сюжета начинается в тот момент, когда богатый Павло Кандзюба договаривается про сватовство Ульяны и своего сына Стецька, который является местным дурачком. За последнее время я прочитала две пьесы на схожую тематику – «Наталка Полтавка» и эту. И…

Розповідається про те як дівчина Євгенія(Ївга)домоглася правди та звільнила від наклепу свого нареченого.У книжці чудово описуються обряди та звичаї,передається минувшина -  українського народу.Цікава основа твору.

Нелегко мне далось решение наверстывать украинскую школьную классику. Язык сложный: мало того, что произведение написано в 19 веке, так и написано оно суржиком плюс некоторые диалоги на староцерковном. В принципе, почти все понятно, но в тексте я завязла конкретно. Действие происходит в Конотопе, когда не слишком умный, ленивый пан сотник захотел жениться на красивой дивчине, а она ему - гарбуза! Сидит грустный пан сотник у себя в хоромах, думу думает, а тут к нему писарь с письмом пожаловал - нужно собираться пану сотнику с казаками и ехать аж в Чернигов! А так не хочется, да и грустно - гарбуза всучили... На выручку приходит писарь, метящий на место сотниковое, - предложил написать ответ и отправить с хромым посыльным, мол, некогда нам в Чернигов ездить, у нас тут дождя давно нет, так…

Лупала я, лупала сю скалу та й долупала до мудрости. Онде вервечка думок в голові зродилася та на свій божий вилупилася.

Коротко про те, як було читати "Конотопську відьму": хотілось си продирявяти свій риштак (голову). А все через того клятого Прокіпа Ригоровича Пістряка, хай би його миші з'їли!

Пояснюю: отой персонаж - яскравий взірець того, як невігластво словами вченими прикривається. Та так прикривається, що сам Ригорович ся не розумієт, що каже. Згадується ота мудрая цитата про то, як люди розумні слова вивчили та стало важче ідіотів розпізнати. Всі кланяються Ригоровичу, за мужа вченого мають, а він ума ні в один вус! Та ще й падлюка остання.

Друге діло Уласович Микита Забрьоха, який ідіот єси і навіть не прикривається, хоч і сотник. Правда, коли ти сотник спадковий, а не вибраний,…

Якщо ви любите надрив почуттів як у мильних операх , читайте "Марусю". Звісно, написано повість в народній манері, що не дозволяє виходити за межі дозволеного, але, читаючи, ви не будете нудьгувати. Твір населяють ідеальні герої, у них немає вад. Хіба що єдина - їм фатально не щастить, що є головною ознакою сентименталізму. Чтиво - на любителя. Випускники ж повинні не забувати, що "Маруся" - перша повість в новій українській літературі, яка входить до програми ЗНО з української мови і літератури.

Книга оставила на редкость мерзостное впечатление. Ладно, язык здесь несколько отличный от современного литературного украинского – все же начало 19-го века, да и как художественный прием прокатит... Ладно юмор примитивный – собственно, от крестьянского народного юмора чего-то иного ожидать и не стоит.

Но вот чего не могу вынести, так это отношения к крепостничеству. Какое-то холуйское мировоззрение у автора. Не жизнь, а сплошная малина, оказывается у крепостных была! И барин хороший, и налог подушный он за своих крестьян заплатит и вообще рай на земле обеспечит... Вперед все замуж за крепостных!

И опять-таки - ладно бы тут проводилась мысль, что ради любимого героиня готова даже в рабство пойти. Как бы чувство, верность и все такое... так нет же!

Такое впечатление, что главный дурак в…

Тяжело было понять, что именно меня смутило в этой книге, пока не прочитала в комментариях к изданию о том, что пьеса была создана в рамках развития украинской театральной культуры. Вот так вот она и написана: однобоко, но с огромным раскрытием украинских народных традиций, песен, обрядов, чтоб показать нам, как и чем жили раньше люди на нашей земле. Сюжет незамысловат, но речь... как же интересно и одновременно тяжело пробираться сквозь манеру речи тех времен. Недаром это произведение изучают в школах, там для него самое идеальное место. Ну, а для меня как для человека, который впитал с творчеством Тараса Шевченко весь ужас крепостного права в Украине, открытием этой книги стало то, что многим людям неплохо и жилось у баринов. Да настолько неплохо, что они сознательно становились…

Читала п'єсу, а перед очима однойменній фільм. І все прочитане підкріплювалося колись побаченим. Сподобалось перш за все тому, що з гумором (чого вартує Обідати? Зараз. Що то вже я люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав. від Стецька) та ще тому що змальовані образи дуже характерні. Тут тобі і батько Прокіп ласий до горілки, котрий хоч і поганенький, зате є; і мати Одарка, бублейниця, що вийшла за нелюба, але досі мириться з ним; і гарна дівчина Уляна, яку покохав не менш гарний хлопець Олексій, ну і звісно ж Стецько - багатий бовдур, який ніяк не може оженитися, хоч і шукав уже скрізь і хочби тобі якась поганенька захотіла, та ні ж! Стецько мені сподобався найбільше, бо хоч і дурний зате правдивий, якому всі говорять, що він дурний, і як таким не станеш, якщо всі так…

ДО чого ж чудова автентична п'єса! Майже нема до чого придратися: Яркі народні звичаї сватання, характерні "українські" герої, багато гумору, висловів, справжня народна мова, без жорсткої літературної обробки.

Трошки важкувато було сприймати стиль письменника, але коли поринаєш у цю історію одного українського сватання це постає на другий план