Федько-халамидник (сборник)

Эту книгу я прочитал ещё будучи школьником. На уроке украинский литературы нам задали прочесть данный рассказ. Я не особо любил читать в школе. В ввиду того, что мне особо нравилась школьная литература, да и ко всему прочему в библиотеке книг на всех не хватало, а интернет еще был не у всех. Но взяв эту книгу, какое же мое было удивление. когда я проглотил её за два вечера. Книга рассказывает о украинском селе начала 20-го века. В центре сюжета есть мальчик Федя, такой весь из себя хулиган и ловкач, живущий в бедной семье. Другим центральным персонажем является Толя, сын зажиточного селянина, у которого семья Феди снимает жилье. Так вот, Толя полная противоположность Феде, он спокойный, утонченный домашний ребенок, для которого Федя выступает, неким авторитетом. В общем отличный детский…

Как видно из заголовка данная книга - это частичка моего детства. Я помню до сих пор тот день, когда нам в школе задали ее читать на украинской литературе. Я в детстве не особо любила читать и так же скептически отнеслась к этой книге. С мыслями "точнооо, на завтра же Халамидника читать" я побрела читать. В книге рассказывается про обычных детей из обычного украинского села. Что могло меня заинтересовать? да ничего.
Но то, как я плакала после ее прочтения нужно было видеть. Мое маленькое детское сердечко было разбито вдребезги.
На следующий день в школу пришли почти все заплаканные школьники 5А класса.
До сих пор эта книга остаётся в моем сердечке, как одна из лучших книг детской школьной литературы.

Читаю этот рассказ уже второй раз за свою жизнь и вот просто нет у меня слов. Одни эмоции, море эмоций, что просто раздирают изнутри. Слёзы в три ручья, горе и ярая жажда справедливости. Винниченко написал детский рассказ воистину большой силы. Он имеет простой и лёгкий украинский слог. Нам показана жизнь простых деревенских пареньков тех годов и их украинских семей. И вроде с тех пор прошло немало годов, а почему-то в груди зажглось чувство ностальгии. Ведь наверное и каждому из вас приходилось незаслуженно в детстве получать люлей только оттого, что другой ребенок, встрявший в ваши игры, принадлежит к более высшему сословию, нежели вы сами. Для детей все были одинаковы. Даже я недоумевала, когда мне прилетал грозный взгляд чьей-то матери, уводящей своё плачущее в соплях мурзатое дитя.…

Первый раз прочитала в школе, потом неоднократно перечитывала... Нет повести печальнее на свете, чем о детях, которые родились не в то время, не в том месте.

Федор был не виноват, что его семья бедная, что отношение богатых к бедным было, как к мусору. Что жить было неимоверно сложно. В этих условиях он все равно рос настоящим человеком. Он помог в беде своему врагу, как это в последствии оказалось. Он не перечил родителям, когда те наказывали его, совсем не разобравшись в ситуации.

Из книги можно вынести несколько хороших уроков воспитания: - всегда доверяй своему ребенку. Его версия событий самая правильная. Даже если он тебя обманет, ты не должен лишать его поддержки. Иначе может случится, как в финале этой книги. - нельзя наказывать детей во гневе. Конечно родителей Федька можно…

Після "Кумедії з Костем" я мала б насторожитись, але яскрава обкладинка і весела назва розвіяли мою тривогу. Та даремно. Перед нами хлопчина Федько, якого прозвали халамидником за його вдачу. Веселий, гроза для малюків, непосидючий відчайдух, який зневажає небезпеку. Ігри, в які він грає з друзями майже завжди на грані і з яких купання в калюжі під час грози - це дитячі забавки, а от перехід через річку по льоду, що вже почав розтріскуватися і пливти - це для нього як виклик. Та й правда це було викликом від Толі, ніжного, панського синочка. От тільки Толі також захотілося відчити себе володарем річки і на собі випробувати вдачу. Спроба виявилася невдалою. Та невдалою швидше для Феді. Рада, що ті часи минули і батьки почали цінувати своїх дітей і виявляти свою любов більш цивілізованим…

Чесно кажучи я не була готова до такої "кумедії". Очікувала пригод сільських хлопчаків, а отримала драматичне оповідання з сумних кінцем. Хлопчик Костя був наймитом чи служкою у суворого, але справедливого пана. Пан носив бороду, гарно розчесану та окуляри, які додавали йому серйозності і які він знімав коли розмовляв з наймичками, які казали, що вагітні. Наймичок він звільняв, бо діти без шлюбу - то гріх, а коли вони казали, що дитина від нього все одно звільняв, але давав коня чи корову. А Костя дражнили тим, що він був байстрюком і лише це могло виявити емоції в хлопця, бо зазвичай він лише гарчав і ніколи не плакав. Навіть коли лупцювали всі кому не лінь, навіть коли за пазуху закидали жарину чи кололи голкою бік. А коли чув слова про байстрюка, то тікав чимдуж. Одного разу на…

Дуже повчальна та сумна історія. Хлопчик Федько жив відповідно до своїх дитячих міркувань. Маючи і друзів, і ворогів. Кожен день у нього був занятий чимось цікавим. Він ріс та пізнавав світ. Ще будучи дитиною він відчув всю несправедливість соціальної нерівності. Коли дитина бідняка завжди неправа.

Та незважаючи на це Федько ріс з добрим серцем та загостреним відчуттям справедливості. Він не міг пройти повз чужої біди. Врятувавши свого «ворога» Толіка, Федько зліг у хворобі.

Саме в цьому випадку, я думаю, не треба знімати вини з Федіних батьків. Не розібравшись в ситуації, вони його відлупили, чим ще ускладнили стан хлопчика.

І ось тут автор передав нам, яким двояким може бути життя. Не завжди за добро взамін отримуєш добро.

Спойлеры Вперше зустрічаю прийом такої зміни образів, як це показано в даному оповіданні! Федько-халамидник має образ хулігана, підбурювача, йому аби зробити шкоду, зіпсувати комусь гру. Ну дуже багато горя Федір зробив і дітям, і батькам. Говорили, що начебто біс в нього вселився. І як би не давали прочуханки йому батьки, як би не лаялись з ним батьки тих дітей, котрим розбишака зробив шкоду, Федя все ж далі брався за своє. Неугомонне дитя, не жаль йому не своїх батьків, ні дітей, тих ровесників... І себе не жаль. І навіть його найкращі друзі, що постійно з ним гуляли, не були вже аж такими хуліганськими, частіше всього їх підбурював Федя. Треба ще додати, що Федір ріс в звичайній, небагатій сім'ї типографщика. Можливо від того був такий шибеник. І ще - Федір не дивлячись на своє…

Спойлеры Історія про хлопчика Костя, що служив у пана і був його сином. Життя виховало маленького хлопчика дуже сміливим, завзятим і по-доброму впертим. Проте серед цих рис головною рисою дитини було те, що хлопець ніколи не плакав:

Річ у тім, що Кость ніколи не плакав. Не плакав та й годі, такий кумедний! Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси — нізащо не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче, і таки ні. Зіщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє «хрр!». Коли ж уже, наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче! Його так і прозвали за це «кам'яним виродком». Та мало того; здавалось іноді, що він немов сам…