Кілька секунд щастя

Інколи дивуєшся бажанню людей робити щось "під когось". Дивуєшся з інфантильності дорослої людини. Бо поза 20 років - це вже, погодьтеся, доросле життя. Але найбільше я дивуюся видавництву, яке не просто захотіло це друканути, а ще й обрало якимось там шедевром року... ЗА ЩО??? За стягнуту з нету фігню про оргазм свиней і дельфінів? За безідейність кожного рядка? Читючи оті її "шедеври", складлося враження, що авторка - це суцільний комплекс. Такою вже вона себе предствила самовпевненою та закоханою в себе. Як можна кричати про власну думку і якісь погляди на життя, про якісь смаки в музиці, якщо ти цитуєш Брітні Спірз? Зрештою, те, як поп-принцесу висміяли, свідчить лише про те, що сама Ірена до сих пір таємно слухає в плеєрі щось на кшталт "Упс, ай дит ит еґєн" чи "Хіт мі бейбі уан…

Якщо оцінювати за полярною шкалою, де є тільки "так" або "ні", то Старостіна - "ні" безперечно. Такий собі "карпа стайл". Нічого нового, нічого свого. Як казала Зємфіра про Тат'яну Зикіну: "Бєз почєрка".