Рецензии на книги — Николай Кулиш

Нація не піде вже назад!

Я читала цю п´єсу, і думала про те, що якби прийшлося її перекласти, наприклад, на російську мову (та й на будь-яку іншу), я би не змогла. Вірніше переклад просто з´їв би її основний зміст. Отаке воно українське мовне питання. Або Микола Куліш так віртуозно-лінгвістично його поставив, що переклад зробив просто неможливим. Ох, зовсім не смішна ця комедія! Кумедні моменти, звичайно, трапляються, і кілька разів я навіть сміялася вголос. Але це сумний сміх, той, про який грворять - Крізь сльози…

Мина Мазайло вирішив змінити прізвище. Ну дуже воно простецьке, як на його думку, та й звучить дуже по-українськи, а цю мову він не те що не любить, а люто зневажає. Та й ще ця приставка - Мазайло-Квач. Фу, це вже занадто. То ж відтепер він буде Мазєніним. А що! Звучить!

…

Очередное произведение ,прочитанное по школьной программе .Мина Мазайло - одно из лучших ,что я прочитала из школьной программы в этом году .

Сюжет .Главный герой Мина Мазайло решает сменить фамилию ,но его сын - за украинизацию . На мой взгляд, сюжет  чуть-чуть затянут .

Герои. Мина Мазайло никаких эмоций не вызывал ,как и его сын Мокий. Мне хотелось  ,чтобы конфликт был более острым ,но это комедия ,поэтому юмор в первую очередь. Рина (Мокрина) Мазайло - дочка главного героя, мне она понравилась, девушка с юмором ,умная .Уля Розсохина - ее подруга ,тоже ничего .Тетя Мотя - самый интересный персонаж.

Слог .Легкий, быстро читается.

Юмор .Неплох ,но немного не мой сорт травы.

Кому рекомендую прочитать. Если хотите получить дозу смеха ,то могу порекомендовать .Эта пьеса напомнила мне  Мольєр -…

Николай Гурович Кулиш – это известный украинский писатель, драматург и общественный деятель. Он принадлежит к творческой группе «Расстрелянное Возрождение». Писатель имел очень сложную судьбу и является одной из жертв Сталинского террора. Был приговорен к десяти годам лагерей, а в чуть позднее расстрелян. «Мина Мазайло» - это сатирическая комедия, в которой автор осуждал мещанство, которое выступало против процесса национального возрождения в Украине в начале двадцатого века. Писатель поднимает проблему разоблачения общественных антиукраинских явлений и критикует национальную предвзятость и превосходство. События происходят в городе Харькове. Некий служащий по имени Мина Мазайло загорелся идеей сменить свою украинскую фамилию. Якобы от нее в его жизни были сплошные проблемы: и…

Українізація у 20-х рр. ХХ ст. - тема, повз яку не міг пройти Микола Гурійович Куліш. Той час, коли батьки та діти опинялися (вже не по різні боки війни) на різних сторонах ідеологічної ситуації, породжував часом і такі ситуації, яку змалював у творі автор: батько мріє змінити прізвище, забути про своє коріння (і платить за це чималу ціну), а син щиро закоханий в усе українське, і навіть у дівчатах цінує все рідне, українське. Натомість рідня розривається між "корінням" і "красою", до суперечки долучаються також дальші родичі: дядько Тарас (із Києва) й тьотя Мотя (із Курська). Пророчі слова дядька Тараса, які справдяться уже по кількох роках і стануть долею самого автора, - це щось особливе в цьому творі. Разом зі словами тьоті Моті, які можна розібрати на цитати, вони є тим, що не дає…

З одного боку - драматичний твір, із іншого - практично сценарій, адже немає ні переліку дійових осіб, ні ремарок. Ілько Юга - і оповідач, і коментатор усього, що відбувається. Та найперше в цьому творі - драматизм, напруженість і зовнішніх умов, у яких живе герой, і внутрішнього світу: переживання маємо не лише особисті, але й зумовлені соціально. Драма Миколи Куліша, безперечно, дуже подібна до новели Миколи Хвильового "Я (Романтика)" . Той самий "солдат революції", що змушений обирати між почуттями та обов’язком. І - як і очікувалося - обирає обов’язок. Є в ній щось і від Булгакової "Білої гвардії" - та сама "вертепність" зображення: кілька поверхів, на яких, відповідно до соціального ранжування, живуть різні люди. І все це супроводжує прекрасна музика...

Для тех, кто читает на…

Весела історія. Навіть дуже. Із задоволенням пішла б в театр на цю драму. Персонажі колоритні, яскраві, самобутні. Особливо сподобалися Мина й тьотя Мотя. З часів навчання в ліцеї перечитувала кілька разів, останній раз - вчора. Готуюся до модульного контролю з історії української літератури й разом з цим відпочиваю. Куліш - це те, що треба для веселого вечора з книжкою.

Серце - це перш за все орган, що передчуває і вгадує.

У цій комедії є все - почуття, драма, іронія, нещастя і воля. Читати почав з осторогою, але як за 2 години прочитав, так і не пожалкував, що взявся за цей твір. Особлива смачна там кінцівка. Скільки ж там іронії, не збагнути скільки її там. Та ті радянські часи, було там багато гарного та приємного, але більше на мою думку було поганого і нестерпного. Українська і Російська мови - скільки схожестей і скільки відміностей. Суперечки, лайки, опор, і все це за всім настогидлі суперечки. Взагалі звідки взявся той шовінізм?! Чому вся інтелегенція обох країн (України і Росії) за це все сперечаються, а прсотому народу на все це чхати!?!? Не розумію я цього! ()

У Мокії Мазайло я трохи взнав себе, така ж любов до української мови, таке ж…

Філологічний водевіль "Мина Мазайло" цікавий вже тим, що не може бути перекладеним на жодну мову світу. Гумор у тексті стовідсотково лінгвістичний! Усім філологам присвячується. І не тільки. Адже у сатиричній трагікомедії порушуються архіважливі проблеми для суспільства, сім'ї, народу. Коли примарні переконання затьмарюють істинні цінності в житті кожної людини. Було б дуже смішно, якби від твору ще більше не хотілося плакати. "Мина Мазайло" - п'єса для українців і про українців. Щоб ми не забували, що головне не лозунги, а людяність.

Збірка з чотирьох п'єс українського драматурга першої третини ХХ сторіччя, представника так званого "Розстрілянного відродження". П'єси різнопланові, з різним співвідношенням комічного й трагічного, ба й навіть ліричного - тому створюють суцільний образ митця, що дає змогу посмакувати індивідуальний стиль і побачити, як вирішується чергова творча задача наявними засобами.

"Народний Малахій" - трагікомедія, що непогано ілюструє, як нова ідеологія не стільки змінює існуючу, скільки нашаровується на неї. Але щиро прийняти її - загрожує божевіллям в очах оточення. Тільки начебто-божевілля може виявитися божевіллям справжнім. Та головна біда в тому, що, хоч оточення само божевільне, принцип "серед сліпих одноокий - король" не працює. І хоч Малахій і не від світу цього, він справді народний…

Цю п'єсу я трішки пам'ятаю ще зі шкільної програми української літератури. Проте я вважаю, що це якраз один з тих творів, які треба систематично перечитувати, до речі зараз він мені набагато більше сподобався, ніж було в школі. Можна посміятися від душі! Давно не читала чогось настільки сатиричного в нашій літературі. Разом з тим у творі "Мина Мазайло" розкрито і навпрочуд серйозні речі, зокрема становище України, але все це настільки сплетено з іронією, що відпочиваєш, читаючи. Дуже сподобалось! Взагалі-то мені цей твір здався тематично схожим на чудесний твір Мольєра Міщанин-шляхтич , який я також рекомендую всім бажаючим читацької насолоди людям! ;)

Рецензию опять пишу на русском, дабы представления имели и русскоговорящие читатели (о, как звучит!). Эта книга напрочь убила во мне скептицизм по отношению к украинской литературе (я не скажу, что совершенно не воспринимаю её, но отдельные произведения, авторы, сюжеты и жанры идут очень тяжело). Во-первых, эту книгу я бы назвала "книга для души", потому что иначе не скажешь: её чтение принесло мне колоссальное удовольствие ввиду того, что вся она лёгкая, весёлая и способна поднять настроение даже самому последнему неудачнику, которого облила водой из грязной лужи проезжающая машина, порвался зонт в дождливый вечер и т.д. Кроме того, книга учит нас вот такой простой истине: "И воздастся каждому по делам его". А далее будут спойлеры!!! Пьеса расскажет нам о семье Мазайла, которые живут…

Уля. Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють? Рина. А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?

Я, напевно, ніколи так не сміялася над твором з української літератури. (Хіба що над шедеврами Остапа Вишні). Я нічого не маю проти нашої літератури, але деякі твори шкільної програми мені насправді не заходять. Але тут все склалося по-іншому.

Чудовий сатиричний твір. І не дарма його називають "філологічним водевілем". Це смішно, але при тому й сумно. Можна навіть сказати, що це "сміх крізь сльози". Прямо як "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького.

Цей твір виявився дуже актуальним. Хоч роки панування більшовицького режиму вже давно пройшли, і українізація вже слово давно забуте, але ставлення деяких українців до…

Незвична книжка, дуже незвична. Давно мене література не вражала! І луна соната патетична. Таких книжок буває дуже мало. Здавалося б, герої загадкові. Здавалося б, і музика красива. Куліш був справжній майстер слова. І в слові кожному його безсмертна сила.

Ось воно. Це те саме, що я шукав. Ця п`єса - це щось неймовірне, вона мені нагадала Госпожа Бовари . А також багато рис я та впізнав з Анна Каренина . Маклена - така не щаслива дитина, що ж воно творилося у минулому столітті. Що поляки, що українці, усі ми однакові: з однаковами долями, не щастями, лихами тощо.

Кожний хазяїн - різник, а життя бійня

Ось так воно усюди!

Микола Куліш, взагалі молодець. Так описати життя поляків, ті обставини, що коїлися у Польщі. Вперше я зустрічаю український твір в котрому описувалися життя не українців, а іншого народу. Напруга, трагічність, безвихідність, милосердя, жага до пригод, гордість, пиха - це все є в цьому творі.

Чим робітник голодніший, тим дешевше і довше він працює.

Зараз піднему питання політики та ідеології. Чому завжди вони когось…

Глава семьи решил изменить фамилию, но есть одна небольшая проблема в виде сына который за украинизацию. Только вот все способы уже исчерпывают себя, даже любовь. Вот только после изменения фамилии может что-то случится не совсем приятное.

Повествование быстрое и динамичное. Всё логически и продумано. Персонажи интересные и живые, но почти не заметно их развитие. Чувств и эмоций никаких не вызвало, а оставило совершенно нейтральное отношение. Слог автора легкий и быстро читается, а язык был сложноват для восприятия. Из-за множества перекрученных слов было не совсем понятно и так просто читать. Написано в виде пьесы, что упрощает намного всё. Идея очень интересная и встречается впервые. Исполнено очень хорошо и показано с юмором. Несмотря на то, что я не сильный любитель истории и всего,…

"Мина Мазайло" – це не лише сатирична п’єса, але й особиста трагедія Миколи Куліша… Цікаво, що такою маленькою вона доносить до нас проблеми того часу: українізація, недовіра владі, відцурання від Батьківщини… Автор бачив у цьому неприємні, неправильні для справжнього українця речі, проте контраст і більшу дію комедія отримає саме через такі сатиричні та недвозначні жарти. Ми сміємося з наших героїв, які такі довірливі, дурнуваті… Здається, творчість Куліша народжена потребою суспільства у протидії, у протидії культурної еліти, яка, казати по правді, не переставала боротися. Українці тоді потребували сильних лідерів у культурному житті, адже отримати політичних навряд чи б вийшло. Проте я відхиляюся від теми. Продовжимо розмову саме про твір.

Безумовно, перше, на що звертає увагу читач…

Театр не моєї революції.

Р. S. Не забудьте прослухати "Патетичную сонату" Бетховена.

Люблю Куліша. Але конкретно цей твір йшов якось туго. Не те, щоб мені не сподобалось, але так собі. Тому я ставлю три зірки, що тут називається "нейтральною оцінкою". Мені подобається зазвичай все, написане Миколою Кулішем. Але, на жаль, не це. Чи може справа просто в тому, що книжка потрапила мені в руки не в ту мить.

Якщо ви хочете отримати дозу сміху, то "Мина Мазайло" - чудовий вибір. Це прекрасна п’єса, сюжет якої актуальний і у наші дні. А особлива вона тим, що не підвладна перекладу на будь-яку іншу мову, бо тоді її сюжет сягатиме лише однієї сторінки. Не даремно "Мина Мазайло" називають філологічним водевілем, важко буде такі вирази перекласти, навіть на російську:

А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово "говорити" аж цiлих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомонiти, гуторити, повiдати, торочити, точити, базiкати, цвенькати, бубонiти, лепетати, жебонiти, верзти, плести, ҐерҐотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотiти...

Гарна п'єса, хоча як на мене вона більше схожа на сценарій. З одного боку це класична п'єса де є герої, які говорять самі за себе, а от ремарки йдуть ніби не від автора, а від одного з героїв. Незвично якось. Тема піднята автором у творі начебто перекликається іі з сьогоденням. Все той же вибір "хто є – Україна", з ким вона повинна бути, і чи є можливість бути окремою і незалежною як в економічно-фінансовому, політичному, релігійному так і мовному, духовному моментах. Один з героїв, українець в усьому ворожить на подальшу долю України на КОБЗАРІ, а на чому ж ще. Й ті відповіді, то наші сльози і СУДЬБА (недарма таке прізвище має один з героїв, саме Судьба, а не Доля). "Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани…" "Згинеш, згинеш, Україно, не стане й…