5

"Мина Мазайло" – це не лише сатирична п’єса, але й особиста трагедія Миколи Куліша… Цікаво, що такою маленькою вона доносить до нас проблеми того часу: українізація, недовіра владі, відцурання від Батьківщини… Автор бачив у цьому неприємні, неправильні для справжнього українця речі, проте контраст і більшу дію комедія отримає саме через такі сатиричні та недвозначні жарти. Ми сміємося з наших героїв, які такі довірливі, дурнуваті…

Здається, творчість Куліша народжена потребою суспільства у протидії, у протидії культурної еліти, яка, казати по правді, не переставала боротися. Українці тоді потребували сильних лідерів у культурному житті, адже отримати політичних навряд чи б вийшло. Проте я відхиляюся від теми. Продовжимо розмову саме про твір.

Безумовно, перше, на що звертає увагу читач – це назва. «Мина Мазайло» – звучить незвичайно, але не надто яскраво. Пересічний українець, певно, подумає: «Гм. Яка дивна штука!» Хоча насправді назва не дуже-то приваблива. З перших сторінок на нас дивляться смішні історії, які не можуть не викликати посмішку. Всім відомо, що краща критика – це критика через гумор. Справжнісінький український гумор, з яким невідривно пов’язана наша історія навіть у найтрагічніші для неї часи. У зменшеному вигляді перед нами постають соціальні групи: Мокій – прихильник червоних, зокрема їхньої політики – українізації; Мина, Мазайлиха, Мотя, Рина – звичайні українці, яким просто страшно залишатися й уважати себе такими, які ладні піти на все, яким легше асимілюватися; Дядько Тарас – за думкою Куліша, справжній українець, який не повинен вірити радянській владі, як і будь-якій іншій.

Найпрекрасніше те, що у автора вистачало сміливості йти проти течії, за що він й був позбавлений життя. Чи нам судити? Звісно, вважається, що це найцінніше. Хоча, на мій погляд, є речі важливіші. Творчість Миколи Гуровича стала саме такою. Однією із позитивних сторін є також можливість читати твори тих, кого називали «націоналістами», «капіталістами», «буржуа», «зрадниками»… Так, адже це може казати про демократичність нашого суспільства.

Особисто для себе я виніс, що ніколи не можна відмовлятися від свого коріння, проте й не можна вірити всьому, не можна бути мрійником й забувати про справжнє. Особисто я раджу читати цей твір усім, адже він викликає таку прекрасну і гарну бурю гарних емоцій.