4.5

Уля. Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
Рина. А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі, розумієш?

Я, напевно, ніколи так не сміялася над твором з української літератури. (Хіба що над шедеврами Остапа Вишні). Я нічого не маю проти нашої літератури, але деякі твори шкільної програми мені насправді не заходять. Але тут все склалося по-іншому.

Чудовий сатиричний твір. І не дарма його називають "філологічним водевілем". Це смішно, але при тому й сумно. Можна навіть сказати, що це "сміх крізь сльози". Прямо як "Кайдашева сім'я" Івана Нечуя-Левицького.

Цей твір виявився дуже актуальним. Хоч роки панування більшовицького режиму вже давно пройшли, і українізація вже слово давно забуте, але ставлення деяких українців до нашої мови та культури залишилося таким самим. А може навіть і погіршилося. Думка про те, що Україна - це не окрема держава, що наша мова - це лише різновид російської говірки продовжує засмічувати розум багатьох людей. Прагнення українців приховати своє походження викликає в мене нерозуміння. І у автора цього твору теж.

Я просто насолодилася, читаючи цей твір. Тут настільки колоритні й живі персонажі, що я просто мрію побачити театральну постановку. Чого лише варта тьотя Мотя з Курська з її "геніальними перлами:

— Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной.

Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада

Але це й достатньо серйозний твір, після якого дійсно варто задуматися над проблемами власної країни.