Отзывы о произведении Гордієві жінки

Цікава книга і своєрідна ,неочікуваний кінець і сімейна таєниця. Змусило задуматися, наскільки точно ми знаємо людей,з якими живемо. В них свої погляди, переконання, свої таємниці...

дочитала, вірніше, домучала Жанну Куяву "Гордієві жінки". декілька місяців з нею таскалася. відверто кажучи - слабенько. особливо після прочитаних вже дуже гарних творів цієї авторки. таке відчуття, що вона підслухала телефонну розмову Дашвар про "Покров" і написала своє, але слабкіше набагато! чудова мова, чудова манера написання, чудовий початок, чудова ідея. дуже лягла книжка до душі саме по душевним переживанням. в місцях опису дівочих почуттів просто бігли мурахи шкірою, так це близько і знайомо! але так зіжмакано наприкінці!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! наче вона дописувала за ніч те, що мала б писати ще з півроку.

Чудовий роман! Стилістично витриманий, лінгвістично розкутий, живий! Такий медитативний, дещо філософський, неспішний, спонукаючий до самозанурення роман. Він наштовхує на думку (чи то вже задум) покопатися у минулому своїх дідів, вивідати таємниці, що вкрилися порохами забуття. Можливо, це допоможе зрозуміти сутність теперішніх їхніх вчинків. Так як це відбулося з Гордієм та його «жінками».

Три сестри, Софія, Мія та Лія живуть собі на хуторі Очеретянок в вигаданому містечку Приграддя в триквартирному будинку. Живуть так, як їм заповідав дід Гордій та баба Устя, хоча ті вже давненько померли. Живуть, ідучи по протоптаній Гордієм доріжці, не зважають на власні бажання та вподобання (навіть не наважуються чогось забажати для себе), живуть чужим життям. Таємнича червона кімната, де зі стін…

Якщо «Нічниця» Жанни Куяви захопила мене з першої ж сторінки, то читання «Гордієвих жінок» було іншим. Я би порівняла його із неспішним входженням у озеро: чим далі заходиш – тим глибше занурюєшся. А занурившись – вкотре усвідомлюєш чи то пак переусвідомлюєш життєво-важливі речі. Найперше важливе послання, що пронизує сюжет роману – мати сміливість бути собою. Бути собою в будь-якій ситуації, незважаючи на життєву коловерть і певні обставини. Як це украй важливо і для самої людини, і для тих, хто поряд неї. Дослухатися внутрішнього голосу й позбутися врешті шаблонних, надуманих тверджень: «треба». Хоч те «треба» часом насправді нікому й не треба. А людина страждає, залежна від стереотипів... «Хто не знає минулого – той не матиме майбутнього» - це твердження вже кілька літ нависає над…

Це перший роман Жанни Куяви, який я прочитала. Страшенно цікава історія про життя трьох сестер: старшої Софії, розсудливої і спокійної та двох близнючок - "домашньої" Лії та непосидючої Мії. Софія у свої 39 років нещодавно вийшла заміж, а молодші живуть в будинку дідуся та бабусі на хуторі Приграддя, що зовсім поряд з великим містом. Не дивлячись на те, що "авторитет" їхньої сім'ї, дід Гордій разом з бабусею Устиною вже давно померли, дівчата слідують принципам своїх покійних рідних людей. Дід Гордій був цікавою особистістю: чужим він допомагав, а домашніх тримав в кулаці, в прямому сенсі цього слова. Жінки Гордія поважали й одночасно боялись. Дуже емоційна особистість, він швидко спалахував ненавистю, злістю та жорстокістю, а потім так само швидко розумів, що причинає рідним болю.…

Я не дуже задоволена даною книгою,можна сказати вона мене розчарувала.І радити її прочитати я не можу. Книга про три сестри,яких виховують дід і баба,після їх смерті вони дізнаються багато таємниць,які можна сказати приводять до початку книги.Таке враження,що автор не бажав додумати історію до кінця і завершив її поспіхом.