Ініціація

Из положительного: Приятно читать на современном украинском языке. Также приятно было читать о знакомых местах Киева. Пожалуй, все.

Из отрицательного: Мне совершенно не импонировали поступки/слова героев. Чувствовалось отсутвие логики и связи в происходящем. Вроде бы книга о реалистичных событиях, но почему-то происходящее в этом произведении не ассоциируется с реалистичностью.

Люко Дашвар пише дуже страшні книжки. І мені моторошно не від того, що там є привиди або якесь інше потустороннє жахіття. Моє серце налякано завмирає бо все занадто реально: тебе можуть осудити без вини, тебе може ошукати найближчий сусід, і взагалі нікому, нікому-нікому, не можна довіряти. Я не живу у вигаданому світі, проте така кількість покидьків, як у книзі Дашвар, вона вражає. Коли я була ще малою, мої батьки дивилися Аншлаг, і в одній з своїх пародій Галкін, зображуючи Ренату Літвинову, казав: «Як страшно жить». Оце як гасло усієї «Ініціації». І при всьому тому, то моя країна… країна не сто і не двісті років тому, а зараз. Що стосується героїв: Мєланія - дивна, самовпевнена, емоційно не стабільна дівчина. Проте на початку твору вона мені скоріш подобалася. В ній було щось від…

Даже багато емоцій після прочитання, авторка явно знає, чим брати читача. В книзі я для себе виділила 2 основні сюжетні лінії: 1. Нецікава. Історія явно не дуже здорової на голову жіночки на ім'я... Емм, та нащо нам те ім'я, який в ньому сенс, називайте її хочете. 2. Цікава. Історія чесного простого сільського трудяги (яких так любить Л. Дашвар) Павла Перегуди. Вона видалася мені цікавішою, бо там ти весь час переживаєш за гг, головним хоббі якого є впутуватися в різну ср... різні халепи. Як завжди, хтось помирає, хтось потрапляє в несправедливу ситуацію, г**нюки виявляються не такими вже й поганими, зло отримує по заслузі (але не завжди). Починаючи читати, я очікувала щось на кшталт "На запах м'яса", але ні. Головна героїня не стає сильнішою, мудрішою, ні, вона просто стає ще дивнішою.…

Прочитала много нелестных отзывов о книге, поэтому была настроена скептически уже м первых страниц. Но, я считаю, книга в целом заслуживает оценки 4/5.
        Бесит главная героиня, она мне очень напомнила героиню из книги "На запах мяса". Такая же странная, постоянно врёт, делает кучу нелогичных вещей. Но, может в этом и была задумка автора? Именно на ее примере показать всю фальш этих псевдопатриотов, псевдоволонтеров и других деятелей, которые рвут ..опы за свою страну, в кавычках. А на деле набивают карманы и давят конкурентов.
         Окончание романа меня совсем убило, но это фишка автора)))) Язык автора тот же, те же короткие, рваные предложения.
         Я, думаю, если роман вызывает бурю эмоций, то он однозначно качественный и не зря написанный. Даже если эти эмоции…

У педагогіці кажуть, що порівнювати людину можна тільки з нею самою. Як людина, яка прочитала всі опубліковані твори Люко Дашвар, цілком можу проаналізувати розвиток автора у площині "прогрес-регрес". Знаєте, це абсолютний крок назад. Навіть стрибок. Не інакше. Після Покрову шанувальники творчості Ірини Чернової очікували чогось неймовірного, вражаючого. По факту видається, ніби авторка знайшла якісь старі нотатки періоду написання книги Село не люди і додала туди елементи книги Покров . Вийшло, як колись співала Таня Буланова, «Я его слепила из того, что было…» і далі за текстом. Окремо хочу сказати про назву роману. У Люко Дашвар вони завжди символічні, побудовані на грі слів і є ключем до твору. Проте й тут не все гут. Ініціація, як пише вікі, то є "звичай, суть якого полягає у…

Я - не я. Не інша я, не нова я, взагалі - не я. Озираюся безпорадно, шукаю точки відліку в бекграунді, та знаходжу лише уривки дурнуватих думок і вчинків.

І ця книга реально про дурнуваті думки і вчинки. Бо інакше описати поведінку героїв не вдається.

Першу половину книги я взагалі не могла повірити, що читаю Люко Дашвар. Після її ранніх творів цей здавався прісним і не таким захопливим. Очікування, на жаль, не справдилися. Хоч були, звісно, і хороші моменти. З другої половини сюжет уже почав набирати обертів, тримати в напрузі. Але це вже не могло остаточно знищити негативного враження.

Не можу не похвалити талант авторки до вигадування таких неймовірних переплетінь долі, що й не розумієш, як таке може спасти на думку. От за це я й люблю її книги. Але також за треш, як би дивно це не…

Невитіюватими мазками автор малює перед нами долі непов'язаних між собою людей, які з часом складуться в єдину картину, залишивши на полотні реальності чудернацький візерунок. Всі вони, кожен по –своєму, пройдуть через ініціацію – на право називатися Людиною. Події, про які йдеться у книжці, відбуваються у 2017 році, в Києві та за 100 км від Києва. Тому багато з описаного автором відгукнеться кожному, адже тут і гібридна війна, що йде на сході нашої країни вже не один рік, і волонтерський рух і «робота» громадських організацій, і ті реалії, в яких ми зараз живемо чи виживаємо, ну і звичайно кохання, куди ж без нього. Та головний посил цієї історії, як на мене, все ж у перевірці людей на людяність, що так актуально, особливо в наші непрості часи. Адже немає чітких критеріїв,…

Книга чудова!!! Несхожа, як і попередні книги автора, на загальну масу сучасних літературних творів, ромнів з happy end-ом , також не схожа на попередні книги автора. В Л. Дашвар всі книги особливі,загадкові, написані легко, цікаво, з чудовими описами Києва, читаються на одному подиху. Сюжет трошки заплутаний напочатку, має кілька ліній, є над чим порозмірковувати, але потім автор,як і наше життя, все легко розставляє на свої місця. Книга тримає в напрузі, захоплює до останнього рядочка. Розв'язка, як на мене, правдива, реальна, в житті завжди так і буває, начебто так не має бути, несправедливо, але так трапляється... І головна героїня (молода дівчина) не ідеалізована, а показана в усіх барвах людського світосприйняття: гуманності, співчуття, егоїзму, вагань «яку б сторону обрати світлу,…

Я просто обожнюю книги Люко Дашвар, тому коли побачила цю новинку і не вагаючись її купила. Перший розділ був для мене дуже затянутий і не зрозумілий, але з другого розділу мене затягнуло. Я дуже переймалась долею бабусі та Перегуди, а Меланія мені взагалі не сподобалась. Загалом сюжет цікавий, але за перший розділ -, тому 4 з 5.