І прибуде суддя

Дуже загадкова, і навіть містична історія, можна сказати на грані психологічного триллеру. Тут все ніби в тумані, все поза уявою, і все ніби за якимось темно-сірим, або й болотного відтінку скельцем. Якісь дивні пригоди стаються з молодим юристом у Старій Вишні. Що це? Занадто яскрава уява, чи нестримний політ фантазії? Чи може справді - І прибуде суддя…

Тебе відправляють працювати в якесь богом забите село, і вже у потязі стає зрозуміло, що щось тут не так. Провідниця веде себе дуже дивно, а потім і зовсім осідає на твоєму плечі скорботними схлипуваннями. І ти ще не знаєш, що бачиш її не в останнє, хоча імовірність більше не зустрітись дуже висока. А містечко уже з першої зустрічі дивує своєю неповторністю. Тихе, аж занадто. Темне, аж занадто. І якийсь жебрак, що застерігає тікати звідси…

Кожен - сам собі суддя. Не інакше.

Саме до такої думки підштовхує нас автор своєю розповіддю про перспективного юриста, який через примхи долі опинився у Богом забутому містечку Стара Вишня. Приїхав - і почалося. Містика, яка міцно сплелася з реальністю у химерному танго, події, що штовхають героїв до дивних, часом парадоксальних учинків, а читачів наштовхують на підозри про адекватність тих самих героїв...

Дуже по-філософськи, дуже неочікувано у фіналі. До речі, щодо закидів про фінал: тут читачу потрібно проробити чималу роботу, щоб самому визначити, до чого призвели події. Це не просто відкритий фінал, а фінал-загадка. Питання, яке не має правильної відповіді. Звісно, ті, хто звик складати свою думку про твір за "критикою", вичитувати аналіз із підручників, із таким не впораються. Сорі,…

Читала на одному подиху два дні... Автор майстерно снує сюжет твору, огортаючи тебе тонким мереживом подій, що відбуваються у невеликому, Богом забутому польському містечку Стара Вишня. І ти заплутуєшся у тому павутинні інтриг та вбивств, що хвилею прокочуються містечком, як тільки туди прибуває головний герой - молодий хлопець 27-и років, перспективний юрист, що має згодом стати суддею. Кого насправді він має судити і за що? І чому місто зустрічає його так вороже? Ніч. Мертвий вокзал із зачиненими дверима. Жебрак на пероні з порадою "тікай звідси". Крик. Тіло провідниці, з якою їхав до станції. Намагання врятувати жінку. Дивні відчуття героя, що несе тіло напівживої чи уже мертвої пропровідниці. Він ледве не закохується у цей момент і ловить якийсь еротичнгий кайф  від доторку.  Дивні…

Володимир Лис, автор який безперечно вартий уваги. Його слово дуже чуттєве. Він заглиблю в свою атмосферу, так тонко описує почуття, сумніви та страхи своїх героїв… І ось ти починаєш уявляти, що вони нібито поруч. І на кожній сторінці тебе очікує якась несподіванка –  нові, хоча і дуже суперечливі емоції…
А ще автор пише чудовою, твоєю рідною, українською мовою, тим самим прививає любов до неї.
Дякую автору за  чудові враження цього літа!

Зараз, коли популярність книги В. Лиса минула точку екстремуму, мені хотілося б повернутися до викликаних нею емоцій й поділитися враженням від прочитаного максимально прямолінійно.

Більшість читачів відреагували на роботу автора практично однаково – розчаруванням. Тут я виключенням не став. Але, якщо говорити про причини цієї зневіри, – думаю, ця ж більшість все ж помиляється.

У всіх відгуках, з якими мені довелося ознайомитися, згадується термін "відкритий фінал". Тобто, очевидно, читачі й рецензенти відчули певну недомовленість, яка залишилася після книги, але класифікувати її, виокремити саме те, що спантеличило найбільше до кінця не змогли. Тому для тих, хто шукає пояснення своєму розчаруванню, та, не зважаючи на це, не збирається витрачати надто багато часу на прочитання моїх слів,…

Ніщо не в змозі так захоплювати уяву читача, як хороший сучасний детектив. А додати в нього ще й містичні мотиви та майстерний психологізм - і безсонна ніч, проведена за книгою, вже забезпечена. Принаймні так сталося зі мною під час читання нового роману Володимира Лиса «І прибуде суддя». Призер «Коронації слова» Володимир Лис є одним із моїх улюблених сучасних українських письменників, тому я не могла не звернути увагу на його нову книжку, видану у цьому році, з красномовною назвою «І прибуде суддя». Сюжет роману, здавалось, досить банальний як для детективного жанру. Молодий юрист приїздить у маленьке містечко, де одне за одним відбуваються вбивства, що певним чином пов’язані з ним самим. Роман дозволяє поринути у атмосферу містики та загадковості. Можливо тому, читаючи, я не могла від…

Враження від цієї книги, як скалічена пташка, то падало, то підіймалось, і зрештою провалилось під землю. Можна було зробити фінал відкритим, залишити місце для роздумів і невдоволення, можливо, через роки написати продовження... але автор все зіпсував.

Молодий суддя приїздить до містечка сільського типу з направленням на роботу. І чого ж тут можна очікувати, як не безкінечно нудне і передбачуване провінційне життя? Виявилось, чогось таки можна, але, звісно, не того, чого б хотілося. Дивакуватий бездомний із своїми безумними передбаченнями, серія вбивств, глухонімий сталкер... Суща чортівня. Іноді було справді моторошно, але ненадовго, розчарування потроху брало своє.

Попри все, радила би прочитати цю книжку, вона невеличка і вистачає її рівно на декілька годин перед сном. Все ж таки…

Ну, чому, чому більшість сучасних українських письменників уміють так гарно інтригувати і водночас так безталанно закінчувати свої книги?

"І прибуде суддя", здається, найекранізованіша книга сучасних українських писак, яку я коли-небудь читала. У ній є і цікавий сюжет, що примушує тебе невідривно перегортати сторінка за сторінкою, є цілком сильний психологічний струмінь, незвичайна містифікація, а вкінці... А вкінці ми розуміємо, що письменнику просто не вистачило сили такий потужний вулкан сюжету направити у потрібне русло. От і все. Пане Володимире, ви мене вже втретє розчарували. Обманули. Не люблю письменників, котрі обманюють.