Дорога святого Якова

"Дорогу Святого Якова" формально можна було б віднести до тревелогів. Але слово "тревелог" якесь дуже суто туристичне і не може передати глибини всього написаного в цій книжці - про внутрішні переживання, віру, відчуття, які змінюють зсередини. Це історія подружньої пари, яка стала прочанами та пішки подолала сотні кілометрів давнім християнським паломницьким маршрутом, назва якого - "Дорога Святого Якова". Однак і занадто духовною книга точно не є. Вона може бути як путівником, так і мотиватором, книгою спогадів чи щоденником. Але що точно - вона дуже світла і абсолютно не поверхнева, після її прочитання залишаються тільки теплі враження.

Нова книга Дзвінки Матіяш «Дорога святого Якова» розповідає про неймовірну подорож Дзвінки та її чоловіка Євгена до Сантьяґо, а потім і до «краю світу» на узбережжі Атлантичного океану.

Дорогу паломникам показують жовті стрілки та мушлі, треба просто стежити за знаками, аби не загубитися. Але я думаю, що це все одно ризиковано – довіритися Дорозі і світові, бо вісім сотень кілометрів приносять фізичний і ментальний біль, але в той же час по Дорозі можна раптом відчути як хтось сильний, може, і сам Яків, коли не має сил нести наплічник, підхоплює тебе на льоту і потім поведе по життю далі.

Це не екскурсійна книга «подивіться направо, подивіться наліво і бігом далі» і я не знаю як Дзвінці вдається описувати миті, з яких ти сам складаєшся, немов з молекул, де кожна мить – твій хребець,…