Кімната для печалі

Коли бралась за цю коротеньку збірочку, чомусь очікувала від неї чогось принципово іншого. Очікувала самотності втрачених стосунків, людей, часу, надій; самотності великих міст; самотності духовних пошуків; самотності як єдино можливого вибору зрештою. Це все в тій чи іншій мірі тут присутнє, хоча і не тому вигляді, як це мені першопочатково уявлялось. Перша (о, особливо перша), шоста та одинадцята новели зрезонували зі мною найбільше. Це саме той  тип малої прози, який я люблю - чуттєва, багата на інтонації, відтінки емоцій та пронизана тонкою ниткою щемливої меланхолії. (А, може, справа просто в тому, що вони про кохання, і це наразі відгукується мені найбільшим болем). А от із "історичними", чи б то пак із новелами в історичному обрамленні трохи не склалось (так, саме це завадило мені…

Після прочитання «Кімнати для печалі» я вважаю цю книжку, на разі, найкращим вибором, щоб познайомитися з короткою прозою (хто цього ще не зробив) та полюбити її. Дуже чутлива, романтична манера письма, зовсім не нав’язливий спокійний виклад, а ще – зосередження на деталях, які підкреслюють важливість щирих емоцій та глибоких переживань у нашому житті. Найбільше мені сподобались оповідання «Жінка і сірники» та «Втеча», але це, скоріш, питання смаку, бо й решта оповідань – дуже вартісні. Кожне про свою епоху, кожне зі своїми загадками. На найвищому п’єдесталі в «Кімнаті для печалі» стоїть людська самотність, а за нею – шлейф із ностальгії, меланхолії, туги, смутку та печалі. Однак, ні почуття пригніченості, ні депресивної задавленості по собі книжка не залишає, бо її печаль – світла,…

В цю книгу закохуєшся ще до початку читання. Стримана обкладинка, приємний на дотик кремовий папір, ідеальний шрифт + бонус у вигляді закладочки (яка, чесно кажучи, і не знадобилася, адже збірка була прочитана без перерв). Мені здається, це просто-таки справжня осіння книжка, яку потрібно читати коли за вікном не вщухає вітер або дощ, а ти сидиш у теплій кімнаті з чашечкою ароматного гарячого чаю. Меланхолійна, спокійна, дещо сумна і дійсно дуже затишна. Хотілося розтягнути її надовше, читати повільно, вдумливо, насолоджуючись моментами, але сторінки пробігали надто швидко, не встигаєш озирнутися, як перегортаєш останню. А мова... Багата на художні засоби, метафорична. Деякі фрази перечитуєш по декілька разів, повільно смакуючи. Звичайно, є оповідання, які сподобались більше, є ті, що…

Невероятно крутой сборник коротких рассказов, которых объединяет по сути общая тема и главный герой здесь один. Это одиночество. То самое состояние, что порой может разъедать изнутри, но вместе с тем одно из самых настоящих и искренних.

Как говорит практически любой уважающий себя психолог, что без познания и принятия одиночества, как природного человеческого состояния, невозможно быть счастливым с кем-либо ещё. Поэтому учитывая глубину повествования и поднятия такой остро-щепетильной темы было невероятно интересно окунуться в переживания, вылитые на страницы данной книги.

Эту книгу можно прочитать за одну ночь или смаковать по частям, растягивая момент.

Тёплый плед и чай (можно виски) рекомендуются для более полного погружения в атмосферу книги.

у каждой книги есть свое настроение — игривое, злое, спокойное. у “Комнаты для печали” определенно меланхолическое. это сборник классических таких новелл — мало героев, мало событий и неожиданная концовка. очень много умерших от рака супруг, несколько аварий, пара расставаний и одна погибшая от старости собака.

преимущество книги в том, что в ней есть один четкий мотив заунывного соплежевания, но он отлично и ровненько выдержан, настолько, что чувствуется даже серо-сине-белая цветовая гамма книги.

при этом не то чтобы Любка давил на эмоции. не чувствовалось, что кто-то пытается пробить на слезки. несмотря на тему, рассказы удивительно легкие и довольно таки затягивающие. к тому же, выдержать в десятке рассказов один тон не самая легкая задача.

но есть и минусы: какое же это нытье. я…