Інститутка

Как же тяжело мне дается украинская литература, я долго анализировала в чем же причина моей неприязни к ней кроме навязывания в школе и поняла когда читала эту повесть. Почему-то в отечественной литературе вечно высмеивается глупость "панов" и преподносятся мелкие люди, бедные крепостные, иногда казаки и почему-то всегда люди имеющие власть показываются недалекими, жадными, глупыми. В зарубежной литературе обычно показано все с точностью до наоборот, там герои разнообразные, есть конечно и подлецы из высших сословий, но в тоже время отлично показано благородство, достоинство образования полученного благодаря материальным благам т.д. Русская же в этом плане разнообразная совсем, есть литература на любой вкус. Мое описание подходит исключительно для классики.

В повести "Институтка"…

Устина простая и добрая девушка служит в доме у старой хозяйки. И место достаточно хорошее, ведь если раньше были силы у старухи бить почем зря, то теперь уже она иссохлась. Но вот вернулась после обучения в институте молодая панночка домой, тут и началась история, от которой сердце не на месте.

Вот точно читала в школе это произведение, готовясь к ЗНО, но какая-же хитрая штука － память: все позабылось, что для дела училось.

Для меня стало открытием, что такое удовольствием слушать украинскую литературу, это была первая книга на украинском, прослушанная в таком формате. Класс!

Вот бывают же люди, про которых не грех слово грубое сказать. Вот откуда в институтке этой столько желчи? Вроде и лицом вышла, и денег пруд пруди, а внутри такая чума.

Прям за живое задела история Катри и ее ребенка.…

Скандальна жінка, феміністка-піонер української літератури написала книгу, у котрій, як на мене, багато чого від неї особисто. Вона хотіла бути вільною від умовностей світу, жити, як їй заманеться, і саме про таких героїв писала. Символічно, що повість присвячена Тарасові Шевченку, який теж так хотів бути вільним і так мало був таким. Мені здається, це один із небагатьох творів української літератури, у якому настільки органічно відтворено саму суть кріпацтва: ти не маєш жодних прав, цілковито залежиш від волі панів і - може, ще гірше - панн. Особливо, коли вони, як наша інститутка, - примхлива, егоїстична, лукава злюка. І пішло шкереберть не одне життя...

Еще меньше он понимал ее сказки, в которых добро никогда не побеждало - его угнетали, а оно смирялось

Д. Быков

Мои отношения с украинской литературой - моей домашней, родной, отеческой - всегда очень тяжело складывались. В моих глазах, что украинская литература, что Ремарк - одно и то же, потому что пишут все об одном и том же. И если дальнейшее знакомство с творчеством последнего заставило пересмотреть эту мою позицию, то вот перечитывание того, что осваивалось в школьные годы в хрестоматийном объеме (и то с трудом переварилось), пока ничем хорошим не увенчалось.

"Институтка" в моем смутном воспоминании переплелась с другим популярным сюжетом в украинской литературе - про девушку, которая вышла в люди, пробилась в город, но была совращена жесткой реальностью и в конце легла потухать…

Люблю таку українську літературу. Хоча багато хто закидає, що вона слізна-болюча-соплива і завжди однакова. Але таким було наше життя, так жили наші предки! Страждали, боліли, і навіть в тих складнющих соціальних умовах вчилися бачити радісні моменти та відчувати красу життя. Цей твір, відомий мені ще зі шкільної програми, завжил торкає однаково за найтонші струни душі.

Зазначу, що це була найперша книга українською мовою, яку я прочитала від початку до кінця. Хороша книга. У класичній літературі бувають справді нудні історії, де герої страждають без причини, але це не той випадок, тому "Інститутка" мене зворушила.

Шлях від кріпацтва до свободи. Саме до таких проблем, молода письменниця намагалась привернути увагу своїх читачів. Коли Марко Вовчок читала свою повість у присутності Т.Г. Шевченка та інших українських і російських діячів культури (в тому числі і у присутності І.С.Тургенєва) похвалам на її адресу не було кінця. Її твір був признаний усіма, як велике творіння та здобуток в українській літературі. Щодо мене, то звісно, я не можу не погодись із великими «умами» того часу. Письменниця вміло донесла своє бачення минулих років, висвітлюючи проблематику кріпосного права та взаємин між кріпаками і панами, їх непримиримість та протиріччя, їх умови життя, та розуміння і ставлення до нього. А для цього, як на мене, вона дуже вдало підібрала два жіночих образи, з одного боку Устину – дівчину…

Невеличка повість про життя дівчини-кріпачки. Вже з перших рядків стає зрозуміло, як залежали тоді селяни від настрою та забаганок панів. Над ними знущались, часто навіть не вважали людьми, не кажучи вже про якусь рівність. Цікаво було подивитись на те, як це сприймали самі кріпаки. І тут автор показала декілька варіантів: хтось мовчки терпів, хтось божеволів, а хтось прагнув змін будь-якою ціною. Як завжди. Як і в наш час… Загалом вся книга – це жіночий погляд на життя українців 19 століття. Примхлива та вередлива панночка, що думає лише про власні бажання. Не бажання вчитися відразу показує її сутність. Для її вчитися – марнувати час. Ось так, навчившись лише кричати та домагатись будь-якою ціною свого, вона руйнує людські долі. Але іноді на місці руїні виростає щось краще. Тож,…

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки. Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття. Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і…