Я, ти і наш мальований і немальований Бог

«Юначе, та ваші знання такі мізерні…… що вас би навіть не спалила інквізиція»

Головна думка твору – це посил, що в різних страшних подіях – є Люди, а є просто людці… А ким хто є хто - покаже час, бо легко судити чи говорити одне, а насправді…

Книга переможець конкурсу Коронація слова (але про це я дізналася лише прочитавши її більше половини). Скажу відверто – нагадало чимось Танго смерті Винничука. ЦЕ – сучасна українська література. Такою вона і має бути! Саме такою – без прикрас і завуалювання.

Раджу до прочитання. Справді проймає історія - реальна історія єврейської родини.

Дякуємо авторові за нотку гумору(вони були дуже доречні на темному фоні подій).

І три цитати на десерт:

А якось на арифметиці він сів на книжку, щоб на контрольній списати… І що ти думаєш? Не поталанило бідаці –…

У жорнах історії опиняється цілий народ, сім‘я, одна людина. Власне, нічого нового. Усе як завжди. Від того ще болючіше. Жили-були люди, які важкою працею нажили собі статок. Родина, яка в генетичній пам’яті зберігає страшну історію про винищення. Про те, як одна маленька недо-людина вирішила знищити цілу націю. І ще багато про що. Про звичайні людські прості речі, які ми не помічаємо у буденності. Про смерть-звільнення і смерть-муку. Про кохання і відповідальність, страх і підлість. Про віру і - що мене дуже потішило - справедливість. Усе ж таки Тетяна Пахомова, яка стала "голосом тих, хто не може говорити за себе", розповіла, що кожен отримав те, на що заслужив. Безліч філософських питань постає перед читачем. Є над чим замислитися. Варто прочитати. Це книга про велику людяність. Про…

Ще одна книга з одного боку на тему, яка не раз описана в книжках авторів різних країн; а з другого боку, на ці теми потрібно постійно писати, щоб не повторилося. Щоб одній нації, під приводом безумця не прийшло в голову винищити іншу націю, звинувативши всю націю у можливих і не можливих гріхах. У місті Лева жила єврейська сім'я. Мама, тато, його батьки і двоє діточок. Була вони ювелірами. Дідусь помер, коли дізнався про напад Німеччини на Радянський Союз (бо знали на прикладі польських євреїв наслідки такого нападу для євреїв). Тата забрали, взяли контрибуцію, але все одно розстріляли. Бабуся вбили, коли вона стала на захист малої Міри, яка бовкнула те, що несподобалось німецькому офіцеру. Й з дружньої сім'ї залищилась тільки мати і двоє дітей. Не буду тут описувати всі етапи…

Одна з тих книг,які читаються на одному подиху...Всі ми на цій Землі люди,і кожного свій Бог,своя віра,своя релігія.Головне завжди залишатись людиною.Історія про 2 світову війну та одну єврейську родину,яку переховували в себе в хліву українські селяни.Думаю кожен повинен її прочитати,і зробити для себе якісь висновки

Важко щось говорити та й не хочеться, тому що дивлячись на той час і на те, що довелося пережити тим людям, починаєш цінувати тим, що в тебе є... і навіть, не зважаючи на те, що книга про війну, про події фашистської окупації, читається дуже легко, що й не хочеться з нею розлучатися...а навпаки, з великою зацікавленістю її гортаєш і переживаєш всі ті події разом з євреями, і водночас хочеться підтримати їх в ту тяжку хвилину.

перше, що хочеться сказати - книга неймовірно приємна на дотик. вперше таку бачу. і по секрету скажу, що її хочеться періодично діставати з полички і тримати в руках; гортати сторінки, і обов'язково всім радити. але не тільки за шовкову обкладинку. ні, в першу чергу, за текст книги. її душу.

на тему війни та геноциду єврейського народу написано багато книг. і чи варто читати ще одну?! вирішувати вам. але зверніть увагу, що це не якась вигадка/фантазія письменниці, це - історія, яка була насправді. від самого початку і до кінця.

сюжет зворушливий, але сліз в мене зовсім не було. мабуть, тому що вона написана мов розповідь дідуся онукам. ти знаєш, що все буде добре, бо головний герой прямісінько перед тобою.

і наостанок, такі книги повертають віру в те, що світ не без добрих людей.

Важко щось почати говорити про цю книгу. Ті давні жахливі сторінки історії ось уже кілька десятиліть тривожать людство. У кожного з нас, по крайній мірі з тих, що народилися і хоч трохи росли в Радянському Союзі, в душі є незаживаюча рана - втрата близьких. І неважливо, знав ти їх, чи ні, та щемить на серці, бо вони твої, рідні. Наприклад, я ніколи ні до кого не звернулася "дідусь". Мій рідний загинув на фронті, та й, врешті, в моєму оточенні не було чоловіків такого віку, щоб підпадали під горде звання - "дід". Всі вони стали травою, пшеницею, деревами, адже їх останки так і залишилися на полях тієї страшної війни. Ця історія теж про війну. Але не про бойові дії. Ця книга про тих, кого нелюди вирішили знищити, як націю. І про ти, хто не побоявся піти їм наперекір.

Починалося все так…

+ теми, порушені в романі є суспільно важливими, як от до прикладу цінність людського життя, позиція «моя хата з краю», «кращі» та «гірші» народи (у значенні, що таких немає і бути не може);

+ на жаль, я добре не знаю єврейських звичаїв, але, читаючи книгу, складається враження, що авторка добре знає, про що пише. Принаймні, в описах християнських звичаїв нічого вигаданого чи перекрученого я не помітила;

+ мова доволі автентична. Справді, багато слів, використаних у романі, вживають у Львові й у селах поблизу ( турепка – сумка, щепір’я – зелень цибулі, п’єц – пічка, вуйко – дядько);

+ сподобались вирази на кшталт «Дякую Боже, що взяв грошима». Народної мудрості в романі достатньо, що, у цьому випадку, збагачує текст.

- багато патетичних роздумів, у тому числі і вголос. В житті люди зазвичай…

Не перевершена книга, яка захоплює тебе у вир подій фашистської окупації. Купуючи книгу, навіть уваги не звернула на автора, адже важливіший зміст. Читаючи, була здивована тим, що у книзі згадуються добре мені відомі селища, але настільки заворожена сюжетом не змогла відірватись, і прочитати про автора. Дочитавши книгу одразу ж поцікавилась, хто ж цей володар пера??? І як виявилось, це моя земляка - Тетяна Пахомова. Дуже вдячна за такий чудовий, душевний та життєвий роман. Усім книголюбам РЕКОМЕНДУЮ!!!