Феномен доби (Сходження на голгофу слави): Розвідка.

"Не погоджуюся з вами, що Тичина "перевівся", - писав Микола Хвильовий до Миколи Зерова десь на початку 20х (1923? раніше? пізніше?). - Тичина переживає зараз перелом - це так, але казати, що він перевівся, не можна. Дещо і мені не подобається з його останніх поезій, особливо не подобаються ті місця, де пахне агіткою, але - я гадаю - це тимчасове явище в його творчості".

У 1933 р. Хвильовий вкоротив собі віку. Після поховання, Тичина - колишній співець Соняшних кларнетів, а на той час вже співець Партії - написав Лідії Папарук: "Лежить він усміхнений, жовтаво-червоно-спокійний. А сонце як на зло..."

Тичина був генієм. Найгірше, що могло статися з ним за життя - то самоцензура (і воно сталося); ... після смерті - сентиментальність, якою грішать ледь не всі укладачі біографій, що виводять…

Свою розвідку автор починає словами: "Йому судилася доля генія". Для В.Стуса пізнання феномену Тичини було передовсім важливим з моральної точки зору, бо всі митці того часу були сповнені якогось надзвичайного і несвідомо делікатного ставлення до поета з тонкими рисами обличчя:

Пам'ятаю, в дверях хтось довго, навіть неделікатне довго комусь давав дорогу. Спочатку в свідомості зафіксувалось, що так робить Тичина, а вже потім — що це він і є....Пам'ятаю, Тичина сказав кілька слів — досить невлад. Було враження, що до нього особливе ставлення — як до дитини або зовсім уже старої людини, якій вибачають і не таке. Був повен здивовання, що ця жива мумія розмовляє.

Стусу, з його живим і допитливим розумом, необхідно докопатись до причини сходження цього генія з його надзвичайно високого…