Літо Мілени

У самій середині зими мені до рук потрапила книжка. За вікном світ накритий білим пухнастим килимком, чорні остови дерев стирчать посеред лісу, а міста – міста брудно-сірого кольору, каша під ногами, кучугури снігу обабіч доріг вкриті брудом, небо сірого кольору, сонечка не видно. А тут квітнуть троянди, іриси переливаються усіма відтінками бузкового, сонечко світить, трава зелена-зелена, джунглі ¬– буйство кольорів. Магічний реалізм від молодої письменниці, перший виданий твір, невеличке оповідання. Читається напрочуд легко, залишаючи по собі паморочливий запах квітів, легкий аромат тонких сигарет Мілени, ледь чутний запах ладану Лавра; шурхіт трави та крил метеликів, важку поступ слонів, 149 щенято-псів, циганську барвистість Ружени, політ Ванди. Як "12 місяців", коли посеред зими…