Перехресні стежки

Надто сумний твір. Франко у цьому майстер. У центрі соціально-психологічної повісті "Перехресні стежки" ідеальний образ адвоката Євгенія Рафаловича, борця за народну справедливість. Його "дамою серця", недосяжною Беатріче є Реґіна, класичний зразок femme fatale. На наших очах відбувається крах ідеалу Рафаловича: його Беатріче вже десять років одружена зі Стальським, викладачем Рафаловича, знаним садистом, який за вкрадену ковбасу насмерть замучив кота. Тої колишньої Реґіни вже давно немає. На її місці змучена, зламана вщент типова жертва. Далі драма розвивається з наростанням. Якщо Рафалович розчаровується, то Реґіна, навпаки, поринає в світ ілюзій, мрій про спільне життя з Євгенієм, але він її у цьому не підтримує, адже має високу мету: допомогти українському народу. Реґіна, доведена до…

Люблю книги, які тебе трохи гублять у часі. Здається, що автор ще живий, що пише він про сучасність. Ще здається, що не можна писати про самогубства, нещасливий шлюб, зраду, навіть якщо вона відбувалась подумки і усього лише декілька секунд, якщо ти жив трохи раніше сьогодення. Але останнє - то все моя обмеженість. Отже, "Перехресні стежки" - це не тільки про Регіну і Рафаловича. Читала книгу двічі, оскільки дуже швидко все забуваю. І якщо перший раз думала, що мова йде про нещасливе кохання, про фатум, про важливість відстоювати своє особисте, про необхідність щастя для двох, то зараз думка змінилась. Адже автор розповідає нам про нас. Про нас темних і неосвідчених, про нас неспроможних боротися за свої права, за своє майбутнє, за свою долю. Якими були русини тоді, такими і залишились.…

Іноді стежки людей так тісно переплітаються...

Знаєте, чому я почала читати цю книгу? А тому що в одному з багатьох довжелезних параграфів підручника з української літератури побачила слова, що вона схожа на "Анну Кареніну", яка мені дуже сподобалася. І знаєте що? Ні, ні і ще раз ні! Не схожа, але від цього вона не стає гіршою.

Книга розповідає нам про деякий період життя молодого галицького адвоката-русина в ХІХ столітті Євгенія Рафаловича. Мені здалося, що в образі головного героя Франко відтворив самого себе, а в його вуста вклав свої власні політичні погляди та переконання. Тут багато роздумів про роль інтелігенції в справі просвітительської роботи з селянами, адже розповідається про той час, коли Україна не мала власної вільної держави й була розірвана між різними країнами. Влада…

Такий нетоповий, але по-своєму чудовий роман. Тут вам і загадка, і детектив ,і любов, а все це приправлене нотками психологічного самокопання героїв з присмаком садизму в одного з них. Цікаво, динамічно, незвично. Варто було б таку літературу подавати в школі, щоб зруйнувати усталений стереотип про нашу літературу, як літературу "про село, любов і страждання"

Я люблю Франка. Но люблю ли я это произведение ? Я думала, что и это произведение станет одним из любимых. Но видимо оно для мужчин, ибо не влекут меня все тонкости политики, кражи, лицемерия и тд. Тем более, что такие установки власти, как тогда продолжаются и теперь... и ничего хорошего с этого не выйдет. Только много смертей.

Но мне очень понравился разворот темы морального мазохизма и садизма. Все очень тонко, красочно, метафорично.

Я би виділив такі ідеї твору і поставив би у такій послідовності.

1. “Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються!”.

Тобто як зустрічаються люди один з одним, так люди зустрічаються і з результатами своїх рішень та дій. Мова йде про відповідальність за свої слова та вчинки, що сказані чи зроблені не залишаються в тому проміжку часу, коли “народились”, а завсіди переслідують свого “батька” та перетинають йому час від часу дорогу.

2. Примат загальнолюдського блага над особистим.

В творі спостерігається боротьба між властивим людині прагненням влаштувати особисте щастя та альтруїстичними прагненнями.

3. Соціальна справедливість — те, до чого має прагнути суспільство.

Відомо, що Франко ще з студентських років захоплювався соціалізмом й доручив герою даного твору боротися…

Совершенно невообразимым образом мое прочтение этой книги совпало с началом революционных событий в Украине, связанных с Евроинтеграцией и свержением действующей власти. Такой фон только лишний раз доказал актуальность этой книги для украинцев: мы как главный герой - Рафалович, все боремся и боремся, чтобы хоть немного улучшить то, что зовется «жизнью», а выше стоящим людям нет никакого дела до этого. Все, что их волнует, это их собственные карманы. Они не побрезгуют даже пойти на преступление, ради наживы.

«Політика — то не балакання на празниках та соборчиках! Вона вимагає не тільки вправного язика і міцних грудей, але також відважного серця, сильного характеру і завзяття і того духу незалежності, якого у нас цілими віками вбивали і притлумлювали різні чинники.»

Вся эта грустная…

Купил сборник сочинений Франко, потому что он отличного качества (белая бумага, твердый переплет, тиснение, всё выглядит хорошо) и стоит при этом 70 гривен. Читать взялся вынужденно — когда сломался ноут читал всё, что было в личной библиотеке. И когда выход в интернет появился вновь, чтение отложилось само собой. Остаток книги прикончил по диагонали.

Не смотря на эту беглость, могу сделать вывод: Франко не даром называют одной из крупнейших фигур украинской литературы. Сюжет довольно увлекательный, книга написана таким языком, что я, учивший в школе литературный украинский и его же слушавший по телевизору, скоро стал читать на западенском варианте конца 19 века так же легко и бегло, как на русском. Слог очень легкий.

Что касается самого сюжета, он современен для тех времен — слегка…

Произведение хоть и считается большим трудом ,но очень интересно и захватывающее. Социальная несправедливость, жиды,зажратость тех кто у руля и прочие беды упавшие на простых смертных- читать и не сопереживать просто не возможно.