Острів Сильвестра

Що можна сказати про цю книгу? Вона, звісно, викликає багато емоцій і переживань під час та після прочитання. Те, що книга захоплює - це буде влучно сказано. Своїм непрозаїчним початком та сюжетом, що з кожним разом несподівано відкривається, хочеться читати все більше і більше аби, нарешті, докопатися до суті, розгадати цю книгу, все співставити та розставити на свої місця. Кінцівка, як і початок, вражає своїм несподіваним відкриттям. Не скажу, що, насправді, все стало зрозуміло, навпаки, одназу хотілося поділитися своїми думками з цього приводу з іншими читачами, які подолали цю книгу. Але, зрештою, розумієш, що, можливо, автор і не хотів все з"єднати і чітко пояснити в цій книзі. Хоча, цілком можливо, що в його уяві чи задумі, все в цій книзі зійшлося в єдину пояснену модель.…

Здолала-таки «Острів Сильвестра» Володимира Лиса.

Коронація слова-2008. Гран-прі.

«Він приплив на острів і застрелився.»

Здавалося б дуже схожий на Маркеса, проте мені більше нагадав витвори художника Ієронімуса Босха, де с темної каламуті випливають спотворені якимсь лихом людські душі. Відчай, самотність, страх герої переживають якось відсторонено, начеб то страждання – повсякденна їхня їжа. Якщо кохання – то напевно неподільне, якщо хист до малювання – не признаний. Матерям байдуже до дітей, коханим – до закоханих в них геніїв. Щирі почуття притаманні в цьому творі хіба що зайцям. Та чи вижив хоч один заєць, та чи здійснив самогубство головний герой – невідомо. Все огорнуто меланколійним серпанком естетського декадансу.

Добре: Чудовий слог, нетривіальний сюжет

Не сподобалось: Занадто…

Прочитала книгу за декілька годин. Не сподобалось. Схоже на марення, в'язкий сон, з якого не можливо виборсатися. Сильвестр припливає на острів з рушницею і стріляє в себе. Автор використав прийом, в якому одне і те ж речення щоразу доповнюється новими деталями. Але чи стріляв він? І чи помер? Чи убивала дружина Сильвестра Ліда свою сестру-близнючку? Чи це їй тільки примарилося? А як бути з їх вигаданими дітьми? Як до цього ставитися? А зайці, які розмовляють? А ці ченці, які в 12 ст. їздили рятувати зайців на острові, які по сюжету там в наш час знаходяться?

Мені здається, автор хотів написати щось значуще, і так пижився, пижився, і ось видав. Незрозуміло тільки, за що тут дали першу премію коронації слова.

Марна витрата часу.

Перше, що я зрозуміла, коли почала читати цей роман – це те, що Володимир Лис закоханий у філологію. Просто чудові прийоми написання книги! Просто чудові! Роман починається з кінця, а потім поступово розширюється. Ось так:

« - 1 - Він приплив на острів і застрелився.

- 2 - Він приплив на острів, припнув до берега човна, дістав з човна рушницю і застрелився.

- 3 - Він приплив на цей маленький безлюдний острів, розташований майже посередині лісового поліського озера, припнув до берега човна, дістав із човна рушницю і застелився.»

І далі ми поступово дізнаємося всі проміжні факти і деталі, які теж далі розширюються і йде вже звичайна розповідь без повторення попередніх речень. Ще такої книги не читала. Лис дуже зацікавив.

Що ж корисного я взяла із «Острова»: * я зрозуміла (або радше…

З усіх книг сучасної української літератури, які я прочитала, ця далась мені найваще. Навіть не знаю чому так вийшло, мабуть, прочитала не в тому місці і не в той час, мабуть не зачепило якість струни моєї душі. Єдина фраза яка мені дійсно сподобалась "зафіксовані поруч для вічності". За що дали премію "Коронація слова", особисто я не знаю, мабуть можна знайти і якийсь глибокий сенс, який я чесно шукала, але не знайшла =(

Так уж сложилось, что к современной украинской литературе я отношусь несколько сдержано. Причин тому масса. Мягко говоря, изредка она вызывает у меня двоякое ощущение, граничащее с естественными позывами… высказаться не в бровь, а, так сказать, в глаз. Иногда внутренний монолог облекается в «словесную» форму, не совсем приятного уху тембра и содержания так как начинается «неизменным» матерным словом. Увы, такое случается. Честности ради, следует сказать, что «жесткость» подобных эмоциональных всплесков (а все мы люди) напрямую зависит от таланта автора выражать и доносить неповторимую идею задуманного произведения. К слову, рано или поздно, а подобный настрой должен, как мне кажется, пойти на убыль. Но хотим мы того или нет, а сталкиваясь с «выборными» произведениями «сучукрліт»,…