Людоед. Роман о потерянной жизни

Велика та поважна сім'я лікаря, де 5 дітей, великий дім і вдячні пацієнти, що його боготворять. Але як так сталося, що діти чимдуж тікали з дому, щойно подорослішали? Що дружина стала річчю, послушною,  безвольною? Що наймолодший син на 4 десятку не може оговтатися, і щоразу зважує свої вчинки під призмою схвалення батька?

Жан Кальме - викладач латини, якого поважають колеги і люблять учні. Це самотній чоловік, який відгороджується від світу, шукаючи щастя в дрібницях. Проте щохвилини на його плечі лягає ще важчий вантаж батькового виховання. Навіть після смерті лікаря, чоловік не може звільнитися. Не допомагають кремація тіла, розміщення урни далеко від дому, гра в мовчанку з рідними.

З перших хвилин читання відчувається шалена хвиля відчаю та депресивності історії. Хоча немає описів…

"Как убить себя, не переставая жить с широко зажмуренными глазами и плотно открытой душой". Или "как умереть, считая виноватым в своих жизненных ошибках кого угодно, кроме самого себя".

Если назвать эту книгу так, то название будет больше соответствовать содержанию и настроению. Назвав книгу "Людоед" автор, пожалуй, показал свою солидарность с главным героем этого небольшого (на два глотка) романа. Но не буду спойлерить.

Не знаю за что тут дали Гонкуровскую премию. До уровня того же Гари далековато. Впрочем, для знакомства с этим автором пойдёт. Может и прочитаю у него что-то ещё.

Всё взаимосвязано: одна книга тянет за собой другую, они трансформируются друг в друга. Мы задаем одни и те же вопросы, и всегда получаем (не получаем?) одни и те же ответы. После финального аккорда, финального выхода в окно в симфонии поиска себя у Набокова в "Защите Лужина", Жак Шессе со своим героем словно выходит на бис: те же бессмысленные поиски себя в замкнутой черепной коробке собственного сумасшествия. Мир теряет свои очертания и превращается в рисунок к детской сказке про Людоеда: шансов на спасение нет, боишься перевернуть страницу (не зря в книге встречается аналогия с Красной Шапочкой - мы только дети, блуждающие в темном лесу, не способные убежать от волка, не способные найти дом). Чья здесь вина - родителей, детей или есть где-то изначальная чревоточина, нарыв,…