Маруся. Інститутка (сборник)

Невеличка повість про життя дівчини-кріпачки. Вже з перших рядків стає зрозуміло, як залежали тоді селяни від настрою та забаганок панів. Над ними знущались, часто навіть не вважали людьми, не кажучи вже про якусь рівність. Цікаво було подивитись на те, як це сприймали самі кріпаки. І тут автор показала декілька варіантів: хтось мовчки терпів, хтось божеволів, а хтось прагнув змін будь-якою ціною. Як завжди. Як і в наш час… Загалом вся книга – це жіночий погляд на життя українців 19 століття. Примхлива та вередлива панночка, що думає лише про власні бажання. Не бажання вчитися відразу показує її сутність. Для її вчитися – марнувати час. Ось так, навчившись лише кричати та домагатись будь-якою ціною свого, вона руйнує людські долі. Але іноді на місці руїні виростає щось краще. Тож,…

Що таке свобода? Працювати з ранку до ночі, практично не мати грошей, не мати свого власного куточка - це тех свобода. Всього-навсього тому, що можна у будь-який момент усе кинути. Тому що ніхто не примушує. Тому що це - для себе. Недарма кажуть, що все пізнається у порівнянні. Так, для Устини, головної героїні та оповідачки повісті, така свобода була найсолодшою після усього, що вона натерпілася від молодої панночки-інститутки. Про панночку - окремо. На диво відразливий образ. Поверхнева, егоїстична, лукава жінка, з бабусею та гостями - привітна, ласкава щебетушечка, а вдома - злобна зміюка. Не вміє любити, поступатися, слухати, проявляти хоч якісь справжні, щирі почуття. Ще Квітка писав про те, що кріпаччина - це не так вже і погано, якщо пан добрий. Полковий лікар був добрим паном, і…

Читала давно, ще у школі. Чітко пам'ятаю, що мене ще довго не полишало бажання голіруч ту інститутку задушити - такою мерзенною і огидною вона здавалась. Інститутка - яскравий приклад того, що може вирости із "паненяти вередливого, зманіженого". Така, прости Господи, мажорка зразка ХІХ століття. Тема несвободи й поневолення й досі актуальна, тому - читати, читати і ще раз читати! P.S. Окрема посмертна подяка росіянці Марії Олександрівні Вілінській за те, що вона писала українською і про українців.

Красивая романтичная, грустная и ооооочень короткая повесть.

«Інститутка» — це оповідь від імені молодої служниці Устини. Устина все життя служить у старої пані. Але все змінюється після приїзду молодої інститутки — випускниці інституту благородних дівиць.

Виявляється, освіта дала їй не розум і ерудованість, а зверхність, пиху і злостивість. Молода пані-інститутка вибрала собі Устину за особисту служницю та влаштувала в господарстві справжній терор.

Чому так сталося? Просто зовні життя молодої пані виглядає досконало, але всередині воно наскрізь гниле.

Чи є альтернатива? Устина показує, що є.

Разом із своїм молодим чоловіком Устина покидає затишний маєток і близьких друзів. Натомість вона переїздить до міста, де багато працює, доволі мало заробляє, але відчуває себе вільною.

Що є свобода? Про це міркували і Григорій Сковорода, і Тарас Шевченко……

У повісті зображено типове життя кріпаків наприкінці 19 сторіччя.

Сидимо було день при днi у дiвочiй та робимо.

Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших, чуємо.

Молода панночка, що тількі но повернулася з навчання, не дає вільно вздохнути своїм кріпакам. У молодої дівчини адський характер, вона є справжнє стерво. За короткий час вона змусила плясати під свою дудку не тількі бабусю, але й новоспеченого чоловіка, котрий стає справжнім підкаблучником. (хоч до знайомства з нею вважався страшним гордяком, але нічого такого я за ним не примітила).

-Гляди ж, - каже пані,- як ти не будеш по-моєму робити, то я вмру! -Буду, серденько, буду!

Мене дуже здивовує, як це її чоловік, полковий лікар, від неї не втік ще до весілля??

Хоче він води напитись, - вона: -Не…

Інститутка... Назва вражає. Сама книга мене не сильно зачепила. Легенька повість, читається дуже швидко. Розповідь ведеться від кріпачки Устини, служанки панночки (дівчини, що закінчила інститут).Головна героїня - негативний персонаж. Але паралельно історії панночки, вона розповідає про своє тяжке життя. Не знаю чим саме воно залишило слід в моїй душі.

Прочитал... и все...

Как можно ставить книге выше двух баллов, если ты даже ничего не запомнил из нее? Эмоций ноль. Не бесила, не веселила.

Может это просто не мой жанр?