Хвороба Лібенкрафта

Можливо,десь в цій книзі заховано глибокий філософський зміст, але я не маю "червоних плямок" на повіках, які б допомогли мені його осягнути. Не розумію, чому хтось назвав це антиутопією. Антиутопічного тут дуже мало. Моторошна,місцями гидка, темна і неприємна книга,сюжет якої позбавлений будь-якої логіки. Всі торочать про якусь хворобу,але ніхто не цікавиться ні симптомами,ні наслідками, ні перебігом. А кожного хворого забивають ногами з ненавистю, небаченою жорстокістю. Епізод з собаками взагалі поза межами мого розуміння. Що це взагалі було? Хоча... Це моє питання стосується всієї книги. Чому людям заборонили твори античної літератури? Де логіка? Де иотиви? Ця деталь взагалі не розкрита! В другій частині я очікувала якогось розвитку,сюжету,відповідей, а отримала ще більше…

Олександр Ірванець та його чергова книга «Хвороба Лібенкрафта» - нова загадка для читача, що шукає нестандартну інтелектуальну прозу. Якісна сучасна українська література - реальність, а не виняток, як і ця книга.

Хвороба то чи зцілення від сірих буднів - розумієш лише тоді, коли гортаєш сторінка за сторінкою цей роман, заглиблюючись у його нутро. Напруга тримається практично постійно під час прочитання, що не дозволяє залишити книгу так просто. Кілька годин дощового дня - і ви дізнаєтеся секрет хвороби, що змушує здригатися всіх жителів провінційного містечка… Загалом маємо справу з дивним місцем на карті, де цілком можливо могли б і ми вжитися, проте…чи хотіли б?

“Чому з віком усе в житті так втрачає смак?”

Дальше...

Чи ви б могли собі уявити сьогоднішній день як сон, а свої…

Я так и не дочитала ее до конца. Мрачно, негативно, как буд-то меня поместили в сырой и темный погреб. Не под настроение мне такая книга а может я ее совсем не поняла

Олександр Ірванець "Хвороба Лібенкрафта"

Литературоведческий круг критиков и рецензентов, с момента выхода книги Александра Ирванца «Хвороба Лібенкрафта», определил жанр произведения, как антиутопический. Что, естественно, не вызывает возражений. Огорчает другое – натянутость подобной характеристики.

Возьмем, к примеру, произведения антагонистичны жанру антиутопии – утопии Платона «Государство» и Томмазо Кампанеллы «Город Солнца». В каждом из них авторы со все возможной скрупулезностью и четкостью приводят примеры утопической, «благой» модели государственного строения и общественного положения. Приводятся примеры возможного идеального кастового строя их функции и взаимосвязь. То есть представляется такой образ государства о котором Аристотель говорил: полис, который может быть охвачен…