Рецензии на книги — Ярослав Мельник

На сегодняшний день эту книгу прочитали человек 6 и все поставили самые высокие оценки. И ни одного отзыва. Странно, да? Однако это странно для тех, кто не читал. Более эмоционально-тяжелой книги я еще не читала. Более правдивой книги я еще не читала. А что самое страшное - что все это вполне может быть. Стоит просто задуматься: "А что делает человека человеком?". По каким принципам мы отделяем людей от животных? Имеющий руки-ноги-голову? Наличие души? Наличие эмоций? Наличие мышления? Думаете, глупый вопрос? Из толкового словаря русского языка: "Люди - 1. Живые существа, обладающие мышлением, речью, способностью создавать орудия труда и использовать их в процессе общественного производства..." Такое хрупкое и спорное определение, верно?

А теперь представьте, что однажды фашизм победил...

Яка ж цікава книжка! Чиатала її в університеті на практичному занятті з історії російської літератури та літературно-художньої критики. Можливо, предмет не був би нудним, якби його не вів старий й противний викладач, для який в російській мові є точні визначення - "сухарь" та "брюзга". Можливо. Але склалося так, що вів саме він. А піти з практики не можна, бо "завалить" на екзамені. Тож я тихенько собі сиділа на задній парті й читала "Далекий простір". Я взагалі забула, де я є. Настільки заглибилася в читання, що навіть не почула дзвоника. А це була остання пара. Коли мене штурхнули друзі, отямилась, запхала в сумку речі й побігла на зупинку. Читала в парку. Потім в маршрутці. А дочитувала вже вдома. Стовідсодково стверджую, що перечитуватиму ще не раз.

В одній із рецензій на доволі суперечливий фільм Голодні ігри прочитав те, що антиутопії пишуться переважно для підлітків. В дечому з автором цих слів я в думках погодився. Бо коли ти юний переважно поділяєш світ тільки на чорне і біле. Тобі здається, що весь світ проти тебе, ніхто тебе не розуміє. і ти прагнеш чогось не зрозумілого та прекрасного, щось типу далекого простору. Книга як і всі антиутопії порушує тему - більшість не завжди права і тому в більшості випадків помиляється. Якраз за такий посил чипляється підліток, відразу ототожнює себе з гером проти якого виступає така безжалісна система. Читача з досвідом такі ідеї вже не викликають якогось ефекту ошелешиння, але допомагає згадати вище написаний посил. Проте досвідчений до цього ставиться більш спокійніше, як один із героїв…

Може в мене й будуть кидати камінням шанувальники творчості Ярослава Мельника, але від прочитання його «Далекого простіра» мене спіткало розчарування. Не вийшло доброго пригодницького роману, з закрученим сюжетом, цікавою філософською начинкою, загорнутою в фантастичну обгортку. Опис мегаполіса сліпих, їх суспільства, організації терористів, колишніх зрячих, що були насильницькі позбавлені зору, селища зрячих, що керують мегаполісом, вийшли плоскими та зверхніми. Якогось екшену в книгі зовсім не має, якщо не вважати цим маленького епізоду з переслідуванням головного героя Габра Сілка службою безпеки мегаполісу. Щоправда, наприкінці книги Мельнику непогано вдалось подати роздуми головного героя Габра щодо його місця в житті, де воно, серед сліпих або серед зрячих. Сподобався епізод, в…

Я не люблю фантастики. Хто б не хотів мене переконати у зворотньому, але... Єдине виключення для мене було зроблено Бредбері. Тому що "451 по Фаренгейту" - це безумовний шедевр, який гріх не прочитати. Хоча і він "пішов" мені у доволі дорослому віці. Чому я згадала цього метра? Саме тому, що "Далекий простір" нагадав мені твори Бредбері. Я б ніколи не звернула увагу на цю книгу на полиці, а тим більше, якби прочитала анотацію. Однак, вже рік ми проводимо проект "З домашньої бібліотеки", де люди розповідають про книги, які радять іншим. Читають уривки. Цей твір приніс екс-міський голова Луцька і за 5 хвилин представлення змусив молоду аудиторію записатись у чергу на книгу. Книга на стільки гарно показує ставлення "влади до народу" та бажання зробити усіх однаковими, що іноді хочеться…

Здається це той випадок, коли спочатку ти працюєш на заліковку, а потім заліковка на тебе. Здобувши славу на романі "Далекий простір" можна далі посереднє випускати... Бо, як на мене, таке воно і є. Поцікавившись біографією автора я здивувався скільки йому років. Здивувався через те, що така зріла людина описує так посередньо зрілі сцени і так недбало прописує героїв. Піар всьому виною. Це саме той випадок.

Я люблю антиутопії і був в передчутті української антиутопії. На превеликий жаль - розчарування. Заяложену українську тему фашизму можна було розвинути значно цікавіше. А тут: вища раса - "люди", нижча раса - "стори". Читачам з багатою уявою краще не читати. Бо картини вимальовуються досить огидні. Розчленування людей, тобто сторів, поїдання вушок, пиття крові і т.д і т.п. Мене…

Якщо чесно, я не люблю антиутопї та будь-якого роду фантастичну літературу. Ця книга потрапила до мене випадково - завдяки книжковому сервісу Bookowina - фактично наосліп. Зазвичай, читати щось невідоме цікаво, але роман Ярослава Мельника не змусив мене полюбити жанр антиутопії. Спробую коротко пояснити чому:

- загравання з емоціями читача. Тобто автор спеціально продумував сюжет, описи, деталі книги, щоб вони шокували, дії окремих героїв викликали огиду та засудження. У більшості випадків це робилось без жодного завуальовування, грубо і по-примітивному. Наприклад, розписати в подробицях, як смакують м'ясо сторів (людей, яких перетворили на нижчу расу, фактично тварин) люди майбутнього: вушка, печінка, відрізана голова у мисці... Такі моменти викликали не зворушення, а бажання перелистати…

Про цю книжку і про її автора я зовсім нічого незнав, та й купив я її абсолютно випадково. При покупці трьох книг мені дали її безплатно. Чесно кажучи я не надто поспішав її читати оскільки не знав чого чекати від даного роману + я не надто люблю твори українських авторів, хоча сам не знаю чому.

Даний роман став першою сучасною українською книгою яку я прочитав. І чесно кажучи я просто прозрів! Від цього роману я точно не чекав того що він мені дав. Це просто надзвичайна книжка яка вразила мене цілком і повністю. Я навіть можу визнати її шедевром фантастики.

В даному романі автор, а саме Ярослав Мельник розповідає нам про майбутній світ де всі люди народжуються сліпими. Такого поняття, як бачити взагалі немає. Головний герой роману - Габр Силк звичайний сліпий хлопець, такий як усі. Та…

Ярослава Мельника я люблю ще з часів "Далекого простору". Для мене саме він - одни з прикладів того, що є сильні, потужні та талановиті українські письменники. Мельник - щось середнє між Кінгом, Хакслі, Оруелом, але він - наш! А ще у Ярослава чудова українська мова, саме українська, без західних діалектів і т.д, власне мені його читати легко, і захоплююче. "Маша" потрапила в руки випадково, і вже перший розділ шокував. Цю книгу читати важко і страшно, але відірватися теж не можливо. Фашизм знову прийшов до влади і переміг, а новостворені концлагеря з роками розділили людьску расу на 2 види - людей та сторів (тварин, що виглядають, як люди). В чомусь і є доля правди, адже люди все більше своїми вчинками нагадують тварин, живуть інстинктами. Але хто і що те мірило, яке здатне зробити…

“Ми живемо у жорстокому світі, а покликання літератури - чесно показати цю жорстокість ” Ярослав Мельник

Про цю книжку я багато чула. Здебільшого що це книга-шок, що її треба читати всім, що вона жорстка, що вона сильна, що вона в рейтингах, що… Багато всього в такому ж дусі і про неї і про автора. Зрозуміло, що коли з усіх боків так наполегливо поступає інформація про якусь книжку - важко стриматися. Я, не дивлячись на те, що зазвичай дуже стримано ставлюся до піару у книгочитанні і для мене не є аргументом: “Це бестселер” або “Це всім подобається”, взялася читати цю книжку. Бо тут, наче, не стільки піар, скільки відгуки були, враження, авторитетні думки. Принаймні я так себе втішала.

Я помилилася. Я лише зайвий раз переконалася, що не можна орієнтуватися у виборі на чужу думку. Що…

Книга Ярослава Мельника не относится к особо ярким экземплярам жанра антиутопии. Вложенный глубокий смысл о человечности и гуманизме пронизывает каждую страницу, демонстрируя нам ту реальность, в которой пребываем ныне и мы с вами. Грех Адама не прошел бесследно. Люди чувствуют себя богами, всезнающими, дарующими самим себе права распоряжаться чужими жизнями, устройством государства и самой природой. Описываемая эпоха неогуманизма являет нам картину воплощения идеи «сверхчеловека» Ницше. «Нижняя» раса создается искусно, подпадает под категорию животного мира, в котором человек ощущает свое величие. Легко оправдать себя тем, что так устроено испокон веков, когда для выживания и продолжения собственного рода отнимается животная жизнь, после употребляется в пищу, а из остатков непригодных…

Антиутопія - один з улюблених жанрів ХХІ століття. Людям сподобалось приголомшуватись жорстокістю, незрозумілістю життя, яке буде через декілька тисячоліть. Але в першій відомій мені українській антиутопії все трохи по-іншому: автор поєднав тваринно жорстоке майбутнє з сучасністю, дав змогу зрозуміти, що нелюдяність...вона поруч. Роман динамічний, оповідь від першої особи - журналіста газети "Голос Рейха", Дмитра Огіна, який подібно Гаю Монтегу віддано служить державі, в той час відчуваючи природну відразу до ідеї. Рейх - планетарна держава, де люди в абсолютній рівності і свободі існують завдяки сторам - нащадкам нижчої раси. В сторів стерлись будь-які людські якості, вони обслуговувальна маса, тварини. Їх використовують, здають на м'ясокомбінат, рубають та їдять (тут також варто…

Однозначно можу сказати, що Ярослав Мельник став для мене відкриттям 2017 року! Коли починала читати роман, то не сприймала його серйозно. Навіть більше, думала, що це чергова фантастика, яка нічим особливим не здивує. Але в результаті, я не була готова до того, що мені дав Ярослав Мельник. Вкотре переконуюсь, що в нас є чимало українських талановитих авторів, про яких варто говорити, якими варто пишатись. Та, на жаль, через не достатню рекламу, ці імена й досі залишаються для нас маловідомими. Письменник, в прямому сенсі, відкриває очі на світ, заставляє задуматись над тим, хто ми є, для чого живемо.. Це просто надзвичайна книга, яка варта Вашої уваги. Повірте, Ви, не пошкодуєте!))

Ще одна антиутопія, яка, на мою думку, нічим незгірше за "must read" цього жанру. Це одна з найкращих книжок, прочитаних мною із сучасної української літератури. Ярослав Мельник новий автор для мене, та я жодного разу не пожалів, що познайомився із його творчістю. Ця книга світового масштабу, саме така література повинна представляти Україну. Не дарма "Маша, або постфашизм" була номінована на книгу року за версією ВВС-Україна 2016. Шокуючий твір, один із не багатьох, який просто заганяє у так званий "ступор". Я все ще у роздумах над сюжетом книги і ніяк не можу визначити, що було правильним , а що ні. Звичайно ж рекомендую читати всім (як і кожну антиутопію, яку читав), до того ж це наш автор, таких у нас, на жаль, одиниці. Окремо б хотілося відзначити саме видання книги. Це була перша…

+ низка актуальних філософських запитань, які ставить автор перед своїм читачем: Чи можна ідентифікувати істоту як людину, якщо брати до уваги лише зовнішні фактори (в тому числі і схожість внутрішніх органів) ?; І взагалі, що таке людина, яке визначення їй ми можемо дати ? На основі чого відрізняти людину від тварини?; Чому ми, люди, думаємо, що тварини забувають з часом про біль, який ми їй завдаємо (б'ємо, забираємо їхніх дитинчат…); Чи гуманно їсти м'ясо? Що сильніше/істотніше: здоровий глузд чи безумство почуттів?; Чи є правда правдою, а моральність моральністю тільки тому, що так прийнято, що так думають впродовж довгого часу?; Що таке свобода і що таке цензура, а також, чи можлива свобода без рамок, чи не перетворюється вона в такому випадку на хаос, чи не стає злом?; Яка кінцева…

Дуже важко оцінювати збірку оповідань коли за одне можна поставити непогану оцінку, а за інше й "нуль" - забагато буде. Якщо ж не зважати на розміри оповідок і привид Федора Михайловича, то книга є прикладом сучасної популярної течії в літературі. Течія ця - "кухонна філософія". Щось таке що можна почитати під час їжі і не зіпсувати собі травлення, окрім, мабуть, декількох недолугих еротичних сцен. Але, не зважаючи на присутню ненормативну лексику й, згадані више, еротичні сцени, їх недолугість компенсує можливу шкоду для незрілого розуму. Якщо вам треба трішки розім'яти мозок з ранку або після довгої і серйозної книги; або ж ви являєтеся прихильником серій: "Для чайників", "Філософія за 30 хвилин", тоді ця книга стане вам у нагоді.

Знайомство з Мельником пройшло успішно, пізнання української літератури з ним точно продовжиться.

Від початку до самого кінця книга не відпускала, до головного героя почуття змінювались, єдине що не мінялось це фонове співчуття. Щоб зробила я на його місці? Як це, жити усе життя сліпим, навіть не знаючи що таке "сліпий" і в один день прозріти і побачити в якому жахливому світі ти живеш. Що далі?

Не дивлячись на те, що книга достатньо невелика, автор зумів розкрити персонажів, і залишити простір для роздумів кожному читачеві. Дивний світ, дивні правила, але полишати цю книгу бажання не було зовсім. Багато людей навіть за наявності очей живуть в сліпому і обмеженому "близькому просторі", де сміх - це рудимент, а люди навколо просто звук, і не більше. Далекий простір відкритий для усих…

Кілька днів мені вистачило, щоб перегорнути останню сторінку. Так дивно усвідомлювати, що це було справді захоплююче, так як  я не являюсь великим поціновувачем фантастики. Останнім фантастичним прочитаним мною  твором був «451* по Фарангейту» Рея Бредбері.  І чомусь для мене, саме з цим твором тематично перегукувався «Далекий Простір» . І можу сміливо заявити, що даний роман не здався мені менш глибшим та змістовнішим. В деяких моментах навіть більше (нехай простять мені усі фанати творчості Бредбері).

Хочеться відразу зауважити, що «Далекий Простір» чомусь недооцінений сучасним поколінням читачів. Чому? Можливо через те, що мало відомий, ще поки. Я наприклад, випадково натрапив на нього. І раніше не зустрічав його,  ні в яких списках рекомендованої літератури. Хоча, як виявляється,…

Давно хотіла прочитати цю книгу, адже далеко не всю нашу фантастику високо оцінююсь як в Україні, так і за кордоном. Але після двадцятої сторінки цього "інтелектуального" та "метафоричного" роману я була глибоко розчарована.

Коротко про головне. Події відбуваються у мегаполісі майбутнього, жителі якого сліпі від народження. У їхньому житті немає таких слів як "бачити", "дивитись", "сліпий", "зрячий", а очі вважаються непотрібним (рудиментарним) органом як, наприклад, апендикс чи волосяне покриття. Але іноді система дає збій і дехто з людей прозріває, що і сталося з головним героєм. Таких людей вважають психічнохворими, які потребують негайного лікування. Автор доволі швидко, з перших сторінок, знайомить нас з головним героєм (Гарб Силк), який водночас є головною проблемою роману. Гарб -…

Для такого автора, як Ярослав Мельник, який є переможцем престижного конкурсу «Книга року ВВС—2013» І його книжки виходять різними європейськими мовами, і одразу три країни — Франція, Литва й Україна — мають за честь вважати його творчість своїм літературним фондом. То дивлячись тільки на це, я очікувала більшого. Нажаль, але це перша і остання книга яку я прочитала цього автора.

Оцінка 2/5