Тарас Прохасько - все книги по циклам и сериям | Книги по порядку

Книга надрукована івано-франківським видавництвом «Лілея НВ». Під однією обкладинкою – «Всі його фільми» Тараса Прохаська з Івано-Франківська та «Плавні річки» Олега Коцарева з Харкова.

«Це нові твори, які ще ніде не публікувалися. Це література іншого ґатунку. Не красне письменство, вона дещо публіцистична», – Тарас Прохасько.

Подборка небольших автобиографичных зарисовок

Юрко Іздрик незаперечно значна постать українського літературного і інтелектуального життя останніх десятиліть, розповідає про надзвичайно важливі речі, які є, на перший погляд, звичайними симпатіями і антипатіями приватної людини. Тарас Прохасько

Упорядником книги виступив письменник Василь Карп’юк.

“По суті, кожен есей – це реакція письменника на ту чи іншу подію. Для того, щоб читач не губився, в кінці видання подаємо хронологію основних етапів Євромайдану, де можна простежити розвиток, затишшя і піднесення протестів аж до повалення режиму Януковича”, – зазначив він.

За його словами, тексти, які будуть розміщені у книзі, писались від початку Євромайдану в листопаді й публікувалися в періодиці.

“Тарас Прохасько здебільшого рефлексує в контексті вічних цінностей, добра і зла, вчинку і стоїчності. А Іван Ципердюк найбільш буквально сприймає ситуацію і найбільше відверто називає речі своїми іменами, де мінімум літературного гриму і максимум щирості”, – пояснив Карп’юк.

Він додає, що Андрухович у своїх текстах мислить у глобальному контексті, а також описує конкретні ситуації – зокрема стеження за ним, Жадан лишається поетичним, метафоричним і революційним, а Юрій Винничук – нещадно іронічний і саркастичний.

Варта уваги і обкладинка, автором ідеї якої виступила Оксана Галушка. На фото дівчина із зав’язаними очима зашиває український прапор червоною ниткою.

"Щоденник" Тараса Прохаська - вдумливі й по-дослідницькі скурпульозні рефлексії з приводу найнепомітніших, прихованих для непосвяченого погляду проявів буття.

Очевидно, ще без історії неможливі жодні інтелектуальні спроби. Так само жоден "Інший формат" неможливий без історика. Особливо такого, який і серед істориків вирізняється іншим форматом. Тарас Прохасько

Розмова з Василем Герасим'юком, правдоподібно, не могла бути інакшою. Це свідчить про те, що Герасим'юк - передовсім Поет, а "Інший формат" передбачає й інший формат. Тарас Прохасько

Навіть у найповерховішій спробі фіксації актуального мислення неможливо обійтися без християнської пропозиції. Яскравим речником цієї альтернативи є ректор Українського Католицького університету, доктор церковної історії, отець Борис Гудзяк. Тарас Прохасько

Третя книжка «кротячої епопеї» Тараса Прохаська і Мар'яни Прохасько «Як зрозуміти козу» потішить і дітей, і дорослих, які не забули, як то – бути дитиною. Адже лише дитина може писати листи Миколаєві, щиро вірячи, що від нього можна просити і отримати геть усе – від мандаринок до летючого корабля. І вже на цьому кораблі з поетичною назвою «Метафора» можна вирушити в мандри до моря – разом з Муркавкою, Повзом та їхніми друзями. Можна замешкати на острові і навчитися розуміти навіть… козу.

Таку назву носить збірка творів відомого на Прикарпатті та далеко за його межами письменника Тараса Прохаська, яка нещодавно вийшла в світ у видавництві «Лілея НВ». Книга увібрала в себе прозові твори письменника, написані за останні більш як десять останніх років: з 1999-го по осінь 2010 року.
«Ніхто з нас не пише для себе, кожен автор уявляє собі кінцевим продуктом не твір, не текст, а саме книгу. Тільки книгою можна передати іншим те, що ти хотів сказати твором», — вважає автор. Зі слів Тараса Прохаська, крім прози, яка вже друкувалась, до книги «БотакЄ» увійшли також нові твори, які ще не бачили світ. Вони становлять близько 20 – 30 відсотків збірки, хоча певна новизна є також і у старих творах.

Зміст
FM "Галичина"
НепрОсті
З цього можна зробити кілька оповідань
Як я перестав бути письменником
Тільки на експорт
Порт Франківськ
1 000 місць і слів

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.
Олександр Бойченко

Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» – це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас – це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті».
Олена Придувалова

Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва – головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини – це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.
Тетяна Швед (Безкоровайна)