Рецензии на книги издательства «Дух и Литера»

Протягом прочитання усієї книжки скадалось враження, ніби чи то читаєш глибокоморальну стрічку у фейсбуці, чи то перевіряєш есеї, написані на контрольній за темою "Що дасть нам силу?". Чому перевіряєш - бо у книзі часто зустрічаються орфографічні помилки. Кожний розділ складається з окремого есею на запропоноватну тему, і можна сказати, що використаний публіціистичий стиль, ніж будь-який інший.
За словами авторів, сила може бути і у нас самих, і у оточуючих людях, і у Майдані з Небесною Сотнею, і у війні на Сході, і у вірі у Бога, і у твоїй країні... Не можу сказати, що у цьому була якась велика інновація - ці тези є достатньо проговореними ще у школі, але з іншого боку можна сказати, що деякі з запропонованих у збірці есеїв пролили світло на певні аспекти життя, про які зазвичай не задумаєшся.
Особливо сподобались думки про те, що сила може бути у безсиллі чи сили може не бути зовсім. Це якраз те, чого не вистачає у житті - усвідомити, що коли тобі бракне сил - це нормально. Це життя. У цьому, як на мене, і є сила - дати собі прожити почуття, взяти енергію там де тобі комфортно, а особливо дати собі можливість тої сили не мати.

Автор книги, бесспорно, мастер пера. Изящно сплетённые и завораживающие своей сложной структурой узоры мысли мастерски инкрустированы диковинными терминами, типа «идиосинкразия», «маргиналии», «гомилия», «континуальность», «диоцез» и многими другими, в том числе используемыми в тексте в этой рецензии. Вот один из примеров нарратива, в котором идёт речь об усилиях библейских комментаторов талмудической традиции найти способ верно исполнять заповеди, живя на чужбине. Цитата из главы 12:

В своей основе эти усилия могут быть рассмотрены как способ трансцендирования от навязчивости сакральной географии, для чего залогом континуальности был представлен «вечный завет», а не «земля», хотя она и «Святая», и «обетованная».

Компаративный компендиум автора действительно далёк от эксплицитных трюизмов и банального редукционизма. Если кто-то не знает, то компендиум — это сокращённое изложение основных положений какой-либо дисциплины, а компаративный означает сравнительный (в авторском контексте этот термин относится к сравнительному литературоведению).

О содержании

Как видно из названия книги, её цель заключается в том, чтобы изложить краткую историю Писания, которым для иудеев является Танах, а для христиан — Библия, состоящая из Ветхого Завета и Нового Завета. В Предисловии Ярослав Пеликан говорит о том, как у него появилась идея написать эту книгу. В следующей цитате, состоящей из одного предложения, демонстрирующего выдающиеся литературные способности, эрудицию и утончённое чувство юмора автора, Пеликан говорит о своей тёте в контексте событий, происходящих в 1990 году:

Однажды она спросила меня мимоходом, на том языке, который Патрик О`Брайен в четвертом романе цикла «Обри/Матюрен» называл «беглым, хотя и своеобразным английским, лишённым артиклей» (характерная проблема для славян, с которой и у меня до сих пор проблемы — по той же причине), на английском с заметным акцентом, хотя она уже давно на нем говорила: «Скажи мене, и шо ты думаешь за Библию?»

В том же Предисловии автор, упомянув о том ,что он является членом совета Национальной конференции христиан и иудеев, говорит, что Иудейская богословская семинария Америки 16 мая 1991 года отнеслась к его литературным трудам с удивительным уважением. На самом деле нужно обладать недюжинным талантом, чтобы написать книгу, равно признаваемую и фундаментальными иудеями и догматическими христианами. В аннотации к книге «Кому принадлежит Библия?» издатели отметили, что автор предоставляет читателю возможность посмотреть на Библию непредвзято, с разных точек зрения: с точки зрения иудеев, с точки зрения католиков и с точки зрения протестантов. Видимо, по этой причине некоторые утверждения в книге представляет собой причудливый оксюморон. Единственное, что остаётся неясным для читателя после прочтения этой книги, так это то, каков же взгляд на Библию у самого автора.

С учётом того факта, что всемирно известный историк христианства, богослов и профессор Йельского университета в своей книге о Библии ничего не говорит о сути и главном содержании Писаний, его произведение действительно можно назвать незаурядным. При определённых усилиях, возможно, вам удастся извлечь из неё довольно интересные исторические данные, познакомиться с различными религиозными взглядами и попутно пополнить свой словарный запас. Но если вы хотите познакомиться с Библией, лучше выбрать для этого какую-нибудь другую книгу.

Ви знали, що Те Саме «марожєнає» у совку з’явилося тільки після того, як нарком харчової промисловості совку Анастас Мікоян з’їздив до США, подивився, як люди роблять, і привіз ці знання, наче аргонавти золоте руно, до країни совєтів?

«Саме в результаті поїздки у Радянському Союзі налагодили масове виробництво сирів, у тому числі нових видів, сосисок, з’явився томатний сік, згущене молоко, маргарин, консервована кукурудза й зелений горох, кукурудзяні пластівці. Організували продаж живої риби».

Це – цитата з цитати (так, такий собі уроборос), з книги «Смак радянського» Олени Стяжкіної, яку я відважно читала, почуваючи себе божевільним равликом на дитячій гірці. Чому? Тому що типове речення у книзі виглядає приблизно так:

«Методологічним підґрунтям аналізу є теорія соціального конструювання, яка дозволяє бачити радянське суспільство через інституалізацію та габітуалізацію (узвичаєння) інституційних дій, за допомогою яких «система знання» (у нашому випадку – «знання» про створення правильного/неправильного радянського) постає соціально визнаною в якості «реальності»

Або:

«В той час як невисока швидкість перетворення потенційної енергії в кінетичну була пов’язана з тим, що в пізньорадянському суспільстві співіснували елементи різних економік і різних етичних систем, а тому інновації досліджуваних соціальних груп не могли повністю змінити структуру повсякденності»

Ну, тобто, аби видобути з цієї високонаукової зубодробильні щось захопливе, щось таке, що змусить усю цю ностальгуючу за поганими продуктами вату (і співчуваючих ним) хоча б трішки збавити накал пристрастей за пломбіром за ГОСТом, треба мати неабиякий хист, ціль, мету та основні засоби. Я – людина загартована свого часу авторефератами дисертацій, але й я регулярно здавалася на милість переможної ходи цієї монографії і відкладала її.

І це насправді неймовірний біль. Бо цікавих фактів тут міститься купа, і їх можна було б рознести «інфовірусняками» не гірше за одкровення Баха, чи Коельо, чи Бльосткі, чи кого там сьогодні модно писати багатозначним курсивом на тлі пейзажів? І це була б справжня революція (ну або хоча б крок до неї) у мізках вати. А натомість отримали ще одну ну дуже важливу, але ну таку вже зарозумну книгу, яку прочитає рівно десятеро людей, а ще з два-три десятки тільки купить і закине на антресолі.

До речі, про ГОСТи. Ви ж у курсі, що чітко усвідомлюючи, що із якістю їдла у совку повний швах, просто на рівні ГОСТів (на які й сьогодні продовжують нафапувати, ага) було узаконено, що якісна сосиска – це «жили, стабілізатор білкової маси, кров, кишки та крохмаль»?

Смачного!

З недавніх пір помітила за собою звичку: коли звідкілясь лунає «братські народи», я автоматично уявляю собі Центральну Європу. Ну бо «братерство» на сході давно себе викрило, до предків суперменів-вікінгів вже якось дуже далеко чисто історично, а ось центр Європи наш і не тільки географічно.

І там теж є свої невирішені питання щодо «братських народів» чехословаків та їхнього такого різного шляху до ЄС. Збірка есеїв Мартіна Мілана Шімечки "Серед словаків" складається з 45 коротких нарисів, в яких він намагається якщо не вирішити ці питання, то хоча б відповісти на них самому собі.

Чому чехи мали свої майдани, а словаки прийшли до Європи якось непомітно тихо? Мартін Шімечка стверджує, що вся справа – у національному питанні. Мовляв, словацькі правоохоронці не змогли б бити молодь на майдані, бо це означало б бити словацьких дітей. Чехи же сприймали виступи молоді не як бунтівну силу, що прагне змін всьому суспільству, що виступає проти батьків, які схилили голови перед комунізмом, а як «зухвалу банду хуліганів», як недоладних підлітків, яким батьки не привили гарних манер, яких треба провчити.

Шімечка, як і будь-який інтелектуал, покладає провину за незріле громадянське суспільство на еліту, до яких зараховує виключно творців, які б і мали формувати межи Добра та Зла, керувати та спрямовувати народ до певних ідеалів. І якщо чехи пішли по шляху заміщення, виставляючи за еліту комуністичну номенклатурну кон’юнктурщину, то словаки тишком-нишком попрятали всіх своїх митців по бібліотекам та архівам, дозволяючи їм жити буденно, але не творити.

Шімечка вважає це рівноцінним до фізичної смерті і не впевнений, що це правильна стратегія збереження нації.

Він також багато розмишляє про конкретні постаті словацьких (і не тільки) творців, називаючи купу імен (і ці есеї, якщо чесно, було найважче якось сприйняти, бо перебуваючи поза контекстом настільки, що жодне з тих імен не промовляло до мене і було практично вперше побаченим, неможливо було навіть власну думку скласти).

Але, повертаючись до початку замітки, щодо братських народів. Читаючи есе про суспільну байдужість, про те, що громадянський рух словаків комуністи купили міщанським достатком (так, розумію, наскільки це дико для нас звучить, але), про те, як більшість «простого народу» бідкалась й нила аби «вєрнуть всьо взад», коли країна почала важкий шлях до Європи після комуністичної хвороби, я бачила в них наших справжніх родичів. Рівно таких самих, як ми. Коли частині пасионаріїв терміново необхідно відремонтувати все і навести лад, а пасивній більшості «какаяразніца» і поверніть ковбасу за2.20.

Графічний роман (сірєчь - мальопис) від видавництва, від якого найменш всього очікуєш саме такого форми книг - від "Дух та Літера".

"Графічна біографія Анни Франк", не плутати із "Щоденником Анни Франк", який, звісно, став основою для мальопису, але геть йому не дорівнює.

Повноцінна біографія маленької людини, якій так і не дали вирости і бути щасливою. Як і мільйонам інших людей, яких примхою одного тирана прирівняли до туберкульозної палички...

"Біографія Анни Франк" розповідає історію всієї її родини - від знайомства її батьків, через спочатку щасливе життя, через наростання антисемітизму та розгул фашизму, крізь війну, страх, біль, концтабори, зруйновані життя й долі і аж до смерті її батька у серпні 1980 року. Єдиний з восьми осіб, які переховувалися у сховку, хто вижив і доніс світу щоденник Анни, пам'ять про неї.

У книзі також міститься кілька сторінок хронології подій з історії, які вмістилися у ці роки; фотокартки, копії документів та листів.

Автори мальопису Сід Джейкобсон та Ерні Колон створили надзвичайно яскраву історію надзвичайно страшного часу. До речі, обидва присвятили автори присвятили цю роботу своїм дітям, яких, як каже Сід, могла б спіткати та сама доля, що і Анну та її сестру Марґот, якби їм не пощастило народитися у ті самі часи.

Я й досі не знаю, нащо людям супергеройські комікси, коли є ось такі "соціалочкі".

І єдина моя претензія до книги - це вкрай невдало обраний формат. І я навіть згодна була б на м'яку обкладинку, але ж розмір!! Бульбашки із текстом виявилися настільки, гм, заощадливими щодо простору, що прочитати текст у деяких ставало справжнім викликом для очей.

4 з 5 ️ гудрідзу саме з-за отого мурашиного тексту і стронглі рекомендед до колекції усім, хто цікавиться темою Голокосту.

Прочитал «У истоков мышления и бытия». Я не буду описывать всю книгу, но сконцентрирую свое внимание на самых важных (по моему мнению) главах книги.

Я изучаю философию Аристотеля уже довольно долго, прочитал несколько его основных книг. Он сложен для восприятия, особенно его книга «Метафизика», где даже специалисты не могут прийти к согласию. Глава «Теория субстанции Аристотеля» является одной из важнейших в книге. Она является ключом к философии Аристотеля и пониманию его основных идей.

Автор о своем исследовании:

«Если говорить о моей собственной позиции, то я подхожу к «Метафизики» с позиции философии Аквината».

Андрей Баумейстер рассматривает теории субстанции. Субстанция - это сущее в главном и первоначальном значении, следовательно онтология - это усиология. Четыре главные значения субстанции: чтойность, универсальное, род и подлежащее. Подлежащим можно назвать и материю и форму и синолон (конкретную вещь составленную из материи и формы). Дальше философ дает определение субстанции:

«Разные представления о субстанции можно свести к главным четырем значениям, среди которых, кажется, на главную роль должно претендовать подлежащее. Однако некоторые значения подлежащего (материя) не могут быть субстанцией в строгом смысле. В собственном смысле субстанция - это форма. Однако под субстанцией следует понимать также синолон».

Предоставлять дефиницию всем этим терминам я не хочу, потому что тогда отзыв затянется. Только приведу пример из книги. Аристотель хочет сказать, что человек в формальном аспекте является душой, в материальном - является телом, а в аспекте синолона - существом, составленной из формы (души) и материи (тела).

В дальнейшем Баумейстер рассматривает и разъясняет терминологию Аристотеля, его ключевые термины и варианты перевода. Позже предоставляет интерпретации теории субстанции от других известных философов.

Итоги к главе:

Напомню, что я не хотел описать теорию субстанции и давать ее определения. Поэтому написано может показаться упрощенным. Для более глубокого понимания нужно читать книгу, я хотел кратко описать о чем идет речь в данной главе. Эта глава для меня - самая важная. Она дала углубленное и лучшее понимание философии Аристотеля. Дополняют ее отрывки «Метафизики», которые автор перевел на украинский.

Глава «Свет интеллекта и созерцания сущности Бога: метафизика познания у святого Фомы Аквинского»:

У меня как и у большинства читателей бытует мнение о том, что вера и разум являются противниками. Рассказы о том, как инквизиция сжигала ученых только усиливают это мнение. Баумейстер считает, что именно схоластика способствовала укреплению рациональности, особенно Фома Аквинский. Но интеллектуальность схоласты понимали несколько иначе.

«Интеллектуальность человека истолковывалась не только как способность строгого научного мышления, не только как способность к аргументации и критики. Интеллект почитался схоластами прежде всего как способность задавать вопросы о последних, главных вещах человеческой экзистенции и как способность отвечать на эти вопросы».

В дальнейшем философ описывает эпистемологию святого Фомы. Я не буду подробно описывать, но размышления интересны. Как возможно познание? Как оно корелируется с теологией? Благодаря которым факторам оно возможно? Как мы можем познавать божественный замысел? Когда-то дискутируя со священником, он сказал мне, что рационально понять божественный замысел - невозможно. Святой Фома же говорит о четырех видах познания Бога:

1. Философское или метафизическое познание.
2. Теологическое.
3. Познание как наблюдение за действиями и жизнью святых.
4. Познание божественных сущностей.

По мнению святого Фомы, высшее предназначение человека - совершенное познание Бога. В начале человек не может найти такое знание, ему надо стать на путь веры. Поэтому нет противоречия между природными способностями человека и путем веры, что указывает за пределы этих способностей. Вера надстраивает над природным умом более благородный вид познания и направляет нас к более возвышенной цели, но задатки этого познания и этой цели у нас уже содержаться, уже предусмотрены замыслом Творца. Таким образом вера не только не отменяет разум и рациональность, но и совершенствует его.

Итоги:

Я описал очень кратко эти две интересные для меня главы. Стиль письма Баумейстера очень элегантный и качественный. Текст легко и понятно воспринимается, конечно, есть и тяжелые темы, которые не будут понятны новичкам. Если глава о теории субстанции была для меня ключом, то глава о Фоме дала мне возможность только познакомиться с философией Аквината. Мне очень понравились его философия и я планирую в будущем даже прочитать его «Сумму теологии».

Кому будет интересна и полезна эта книга? Тем (1) кто интересуется философией, особенно Платоном и Аристотелем, схоластикой. В книге находятся ключи как Аристотелю так и к некоторым диалогов Платона. Также тем (2) кто изучает философию на украинским. Русские переводы часто бывают некачественными. В книге большинство глав на украинском языке, как и многие терминологии. И (3) книга будет интересна любителям истории философии и общей истории.

Я прочитал ее несколько раз. Считаю что «У истоков мышления и бытия» должно быть у каждого, кто интересуется философией. Стиль письма и тексты чрезвычайно высокого качества. Книга может быть полезна даже новичкам. Скажу честно, одна из лучших прочитанных мною книг по философии. Рекомендую широкому кругу читателей!

Ні, все ще не моє від слова взагалі. Регулярно здійснюю набєгі на коровани аби кожного разу знов і знов впевнитися, що поезія і я – це як раша і мир, поняття геть не сумісні. Я її не розумію, вона мені відповідає палкою взаємністю.

Ось і цього разу спроба долучитися до віршів закінчилася гучним провалом – я її знов не зрозуміла, вона мені звично відповіла «сама дура». На сей раз жертвою пала книжка лауреатки Шевченківської премії Кіяновської «Бабин яр. Голосами», з більш ніж сотні сторінок якої я винесла аж дві віршоформи. Дві, людоньки! Приниження та ганьба. Решта потонула у протистоянні власному бажанню то коми розставити, то порядок слів у реченні змінити, аби кров з очей не так хлєстала.

Але прекрасно розуміючи, що це виключно мої власні проблеми і аж ніяк не вади поезій, я тихесенько собі відклала книжечку до кращих часів. Мо колись доросту

- Вот так, одним предложением можно охарактеризовать "Жить мирно среди насилия".

А можно ли жить мирно? Наверное именно об этом думаешь, когда впервые читаешь название книги. И вот авторы дают свой ответ на этот вопрос, свое видение этого мира в целом, с позиции собственного опыта. Книга появилась в нашей библиотеке по рекомендации и как оказалось, действительно стоит внимания.

Жан Ванье основатель "Ковчега" - международной организации общин, где люди с ограниченными умственными способностями и вполне здоровые люди живут как друзья, разделяя друг с другом потребности и взаимные заботы. Интересно, правда?

Что можно сказать о результатах такого замысла? На сегодняшний день, существует более 130 общин в 34 странах, на шести континентах. И это действительно впечатляет! Книга заставляет смотреть по-другому на людей, которых возможно вы и вовсе не замечали, а если и замечали, то скорее всего с определенными общественными стереотипами. Жан легко и интересно разрушает эти стереотипы, ведь он посвятил почти всю жизнь для этих людей.
Если вам иногда кажется, будто ваша жизнь это сплошная черная дыра, вас раздражают люди, то эта книга - как рекомендация, как холодный душ, как способ заглянуть за ту дверь, где учат любить себя и других бескорыстно.
Стоит она не дорого и прочитать ее думаю, будет полезно всем.
Что ж, всем теплой весны особенно в сердце.

Невелика теологічна книжка про християнське розуміння любові, у першу чергу любові Бога (і до Бога). Хоч Бальтазар один із найвідоміших сучасних католицьких богословів, якого всі хвалять, мені книга не надто сподобалася. По-перше, написано якось надміру ускладнено (при цьому це не є якесь серйозне наукове дослідження, просто есей з міркуваннями), по-друге, всі незручні моменти, пов’язані з любов’ю Бога (як от страждання невинних чи серйозні екзистенційні кризи у віруючих) Бальтазар просто оминає, що робить цю книжку придатною для правовірних християн, у яких немає жодних питань чи сумнівів, але вона не надто годиться для тих, кого хвилюють серйозні і суперечливі питання.

Тим не менше, у книзі багато цікавих міркувань і вона містить не такий вже й поганий міні-виклад християнського вчення про любов Бога.

7 з 12