Хмари

Повість "Хмари" Івана Нечуя-Левицького - одна із перших спроб в українській літературі ХІХ століття писати не на сільську тематику, а про інтелігенцію. Чесно кажучи, спроба вдала. Читаючи, сторінка за сторінкою все більше вболіваєш за ідеали Павла Радюка, якими би примарними вони не були. А хмар у голові головного героя було достатньо. Думаю, прототипом Павла Радюка є сам автор. Згадаймо біографію письменника. Він, як і його персонаж, вчився в духовній семінарії, мріяв про самостійну Україну, жив у хмарах. Тема примарного життя - центральна не тільки в повісті "Хмари", але і в житті Івана Нечуя-Левицького. Мені здається, що проблема української інтелігенції з покоління в покоління криється саме в її аморфності, інфантильності. Щоб змінити життя на краще, потрібно не мріяти, а діяти. Інакше хмари залишаться просто хмарами.

Оце називається програмний твір. Всі свої думки, всі естетичні погляди автор виклав майже прямим текстом у своєму романі. Тут і величезна різниця між різними націями, їхньою ментальністю перш за все, і відірваність від життєвих реалій теорій панславізму, якими на старості захопився Дашкович, і ідея просвітництва серед широких мас населення, і думка, що усі біди, все зло відбувається через неосвіченість, і спроможність молодих, активних, цілеспрямованих, освічених українців змінити ситуацію на краще вкладається в уста та думки Павла Радюка. Через увесь твір проходить захоплення поетичністю українського села, надзвичайною образністю і піднесеністю народно-пісенної творчості, впевненість, що життєво необхідно вивчати історію, етнографію свого народу, засвоювати і розвивати народну мову, писати нею художні і наукові твори, викладати у школах і робити ще багато чого іншого. Крім того, у романа цікавий сюжет: тут вам і красивий розумний парубок, і рій дівчат навколо нього: одна красива, українка, селянка, але недостатньо освічена. Друга - писана красуня, вчилась в інституті, але від народу далека та книжок просвітницьких читати не хоче, а хоче тільки по балах танцювати. Третя - читає з захопленням, але страшненька, так що ніхто в її бік і не дивиться. І от одну Павло не хоче, бо неосвічена, друга його не хоче, тому що він не дворянин, хоча ніби і любить його, третя просто тихо любить і читає книжки, усвідомлюючи свою непривабливість. Цілий любовний чотирикутник!

Коротше, і сюжет доволі динамічний, і похіхікати є над чим (одна панія Висока палить напалмом :)), і подумати, і уявити реалії шістдесятих років 19 століття. Сподобалось.

Якби не знав, що твір написаний 143 роки тому Нечуй-Левицьким, то подумав, що сучасний, а автори- об,єдналися Тягнибок О.Я. та Ярош Д.А. Ще й візитки залишили ( що у вогні не горять). Якщо серьйозно, то тема дуже болюча. Самоіндентифікація українців. Це історія про рідну мову, яку люблю всім серцем, але народився у руськомовному місті, розмовляю та думаю російською. Вільно розмовляю, якщо звертаються , читаю із задоволенням. Не розумію тих, хто цього не може. Я б із задоволенням вчив інші: грузинську, арабську, німецьку. Колись вирішив, що руйнувати мову почав Той, що Втік, бо скоротив години російської, а перевчатися у викладачів змоги не було: виганяв у несплачувану відпустку на 14 днів. Але ж це почалося ще більш століття тому. Ці ХМАРИ серед ясного неба. Із твору зрозуміло, чому росіяни не хотіли повертатися додому з Київа; чому українці не хотіли їхати до Москви; чому митрополит був з Тули; чому замість латинської мови давали великоруську. А чому болгари, греки, серби не втратили самоіндентифікації, а а лапландець і українець- так? Не сподобалися герої. Чи погані, чи " ісусики". З 2014 року бачу, що багато українців є зрадників, а є такі росіяни, що люблять Україну, розмовляють мовою краще за мене. Зрозумілий символізм- викладання історії Японії одним з героїв. У минулому році коханій жінці зателефонувала одноклассниця напередодні Нового року: "Якого коліру повинна бути сукня? Які харчі на столі за китайським календарем?" Де ж свої звичаї? Вже не кажу про розбіг часу святкування. Читаючи рецензії, спостерігаю, що красивою російською теж мало хто опікується, більш використовуючи англіцизми, арго чи додаткову (у декого- основну, матірну). Як же зробити так, щоб батьківський двір не заріс бур,яном- бо так сумно закінчується цей твір... P.S. Не буду перекладати, бо небайдужі браття зрозуміють.