Імітація

17 листопада співробітниця фонду Gifted Child International Мар’яна Хрипович гине під колесами товарного потягу десь у провінційному Комбінатному. Так по-дурному обірване життя цінної колеги, звісно, приголомшує працівників фундації. Але не тільки це. Мар’яна мала відвідати лише Новожахів, але опинилася у Комбінатному, а ще була помічена у Дружбонародівці. Навіщо вона туди їздила? Та ще й везла фондівську готівку… Якщо про це дізнаються «зверху», будуть великі проблеми…

Як зрозуміло з назви фонду, він займався пошуком талантів серед дітей. Мар’яна мала хист знаходити перли у багнюці, такій як де вона й загинула. Більш того, майже всі віднайдені таланти були так чи інак хворі, а тому стипендії від фонду неабияк допомагали. Сашко Чеканчук, який їде забирати тіло Мар’яни, вражений місцевістю. Бідність, злидні, в яких існують люди, депресивні краєвиди. Він із якнайшвидше повертається до Києва, і вже там, згадуючи подорож та співставляючи деталі, розуміє, що у загибелі Мар’яни не все прозоро. Разом із ще двома друзями-колегами жінки він вирішує провести власне розслідування.

Детективна складова здалася мені другорядною. В романі більше розмірковувань про любов, щастя, можливості, людські якості. Співставлення «високих» намірів грошовитих доброчинців та «низьких» цілей простих людей із глухої провінції. Остання, до речі, виписана вельми колоритно. Ні на мить не сумніваєшся у невимовному здивування Чеканчука у тому, що саме могла ТУТ знайти Мар’яна, така вишукана, освічена, інтелігентна. Не зрозуміла почуттів авторки до цих людей: чи то співчуття, чи то зневага. В принципі, фінал, який розкриває правду про злочин, більше тяжіє до останнього.

Моє не вельми позитивне враження від роману, можливо, склалося і через аудіо-формат. Мені не подобалися читці, хоча прочитано артистично і певні риси характерів були непогано передані емоційно.