Рецензии на книги — Мартин Поллак

На такі теми, як Друга світова війна і Голокост, написано неймовірно багато книг. Але я вперше зустрічаю книжку, де автор не поспішає давати однозначну оцінку тим подіям і людям, не розділяє їх на чорне та біле. Безумовно, війну він не сприймає по-іншому, ніж величезну трагедію світового масштабу. Однак ті важкі періоди в історії Європи Поллак аналізує через призму, в першу чергу, особистих трагедій: людей, сімей, етносів та окремих країн. Адже, як він зазначає на сторінках «Топографії пам’яті», у тому горнилі часто кати дуже швидко самі ставали жертвами, тож межа між першим та другим поняттям часто розмивалася.

Не приховує і не замовчує автор (а нагадаю, що він – австрієць за походженням) своїх власних хибних упереджень та поглядів, які мав у дитинстві та які продовжували культивуватися…

Кніга расчаравала. Некалі быў на сустрэчы з аўтарам, пасля якой захацелася прачытаць яго публікацыі. Нарэшце адну з кніг пераклалі. Я не ўпэўнены, што менавіта гэтая кніга зʼяўляецца нвйлепшай у Полака. Але выбар менавіта яе для перакладу, як бачыцца, абумоўлены ўзгадваннем Беларусі. Толькі гэта кароткія згадкі ў агульных пераліках - інфарматыўнасці ў іх ніякіх. Пра што ж кніга? Нібыта пра месцы масавых забойстваў падчас Другой сусветнай вайны, пра схаваныя пахаванні, якія ніяк не адзначаны. Пахаванні не толькі людзей, але і злачынстваў. Гэтая кніга - эсэ, у якім аўтар апісвае некаторыя свае сустрэчы з такімі схаванымі злачынствамі, расказвае пра сваіх сямейнікаў-нацыстаў. Але адно абрываецца другім, затым зноў вяртаецца да першага. Гэты тэкст мог бы стаць першай главой добрай кнігі. А…

Назва цієї книги одразу викликає питання – які саме пейзажі є отруєними? Де вони знаходяться? І як триматися від них подалі? Бо ж «отруєні» – це якось дуже відштовхує, це небезпечно і моторошно. Але ось ви дочитуєте есей Поллака до кінця і розумієте, що це не художнє перебільшення. А втекти від отруєних пейзажів неможливо, бо вони оточують нас повсюдно.

Отруєними пейзажами автор назвав місця масових вбивств і захоронень, які поглинуті подекуди навіть дуже мальовничими зовні краєвидами. А все тому, що їх старанно старалися приховати самі ж злочинці, які скоїли ці вбивства (і їм вдалося). От і виходить, що маємо поряд із численними меморіалами та пам’ятниками трагедій злощасного ХХ ст. ще й незліченну кількість безіменних, неопізнаних, закамуфльованих поховань...

У селах і містечках…

плюс - гэта лёгкасць чытання.
мінус - сапраўды мала навуковай інфармацыі.
Так, гэта не навуковая праца, але трэба хоць трошкі інфармацыі.
Хоць аўтар і распавядае даволі цікава, але у адзіны момант ты адчуваешь што чытаў гэта 3, 5, ці 10 старонак таму, настолькі усё аднолькава.
Я паставіў 4 за праблему уздымаемую у творах, за цікавасць напісання. Наогул я прапаную гэту кнігу: па першае за памер, не стомішся ад 100 старонак;
па другое - сапраўды лёгка чытаць.

але калі хтось чакаў Курапат, Катыні ці інш, то вы расчаруецеся.

цяпер пра твор: аутар вандруе па цэнтральнай і усходняй еўропе, і шукае месцы пахаванняў. і аповед не столькі пра пахаванні, колькі пра саму вандроўку.