Рецензии на книги — Остап Украинец

Книга должна была называться не «Малхут», а пэчворк. Лоскутное одеяло вместо нарратива. И то, это уже с 80-й страницы, а до – так просто бурелом, нагромождение кусков текста, в котором ноги переломать можно. Слишком много разрозненных фрагментов, которые автору, похоже, просто по приколу было пытаться увязать между собой. И по факту он тем же самым предлагает заняться и читателю. То есть выглядит это так: автор не ведёт читателя сквозь историю, а выкладывает в ряд случайные фото, научную монографию, план крепости, какие-то вырезки из газет, дневник с записями чьих-то снов, и всё в таком духе. И читатель должен уловить (или придумать сам), какая между всеми этими фрагментами связь (существует в действительности либо может существовать). Автор типа даёт подсказки, которые типа должны…

Для мене залишилось загадкою, як настільки молодий автор (Остапові Українцю "ледь" за двадцять, по моїх мірках) зумів написати відразу такий захопливий і насичений перший роман! А "гачок", на який я потрапила із перших же сторінок, - це ненав'язлива іронія письменника. Ось кілька цитат на підтвердження:

Якщо Біблія каже правду і кожному буде по його вірі, то чимало з нас після смерті опиняться в Австро-Угорщині

Його смерть не стала ні першим, ні найважливішим етапом історії, яка триває і донині. Проте смерть під Віднем є точкою, від якої зручно відлічувати час уперед і назад

Для простого народу немає брутальнішої лайки, ніж слово "бюрократ", що втілює собою цілий державний апарат, який заважає людині жити так, як вона того хоче

Дуже люблю Івано-Франківськ, хоч і буваю там вкрай рідко.…

Мені на очі попались рецензії на цю книгу, в яких зацепили фрази "історична" та "в манері Умберто Еко". І чомусь склалось враження, що це не перша книга автора (подумала - значить, вже трохи набив руку в письменстві). Ех, наівна))), не насторожила мене згадка про Еко на різних літпорталах, типу від різних рецензентів. Книга - наче не дуже гарний салат з багатьма інгредієнтами, що не особливо поєднуються. Смерть персонажа - це точка відліку як вперед історії, так і взад (яким чином? далі зв'язку не видно); автор вводить деяких персонажів, наче їх всі знають (ну добре, може треба би історію погуглити), але ж вони особливого впливу на розвиток сюжетної лінії не мають; спроба прив'язати Дракулу (фейспалм) до історії заснування міста виглядає не те щоб притягнутою за вуха, а просто слабкою…

"Малхут" - дебют автора. Це варто запам'ятати. Дебют, як на мене, стерпний, без ефекту "вау, це просто щось неймовірне...".

А тепер трішки суб'єктивних думок про роман.

Мова твору - чудова (мені імпонує).

Ідея обіграти історію Станіславівської фортеці з конспірологічного, містичного боку похвальна. Правда її реалізація - така собі.

Вже вдруге підряд у сучасному українському романі мені бракує наповненості сюжету та героїв (у випадку "Малхута" - Іґнація Камінського). Тут все розвивається якимось галопом: "пішов, прийшов, знайшов, утік, вернувся, шукав, не знайшов/знайшов, завіса". Дуже не вистачало глибини, психологізму, детального опису. Інколи ловив себе на думці: "якщо цей момент трішки розтягнути, буде цікавіше". А можливо, то я просто літературно балуваний.

Декілька слів про місто.…

Після франківського видавництва на черзі франківський автор. Остап Українець і його дебютний роман «Малхут», що із давньоєврейської означає «Царство». Загалом це історія про старий-добрий Станіслав, зокрема про його бургомістра Іґнація Камінського та його одержимість таємним орденом. Мені, як некорінному іванофранківцю, який особливо не цікавився історією заснування, побудови та розвитку міста, було доволі складно влитися у текст із розумінням. Та я був в захваті він колишнього плану Станіславської фортеці. Цитую: «…вона мала вигляд ідеального шестикутника зі стінами 20-30 метрів завширшки. Кожен кут закінчувався п’ятикутним бастіоном для ведення перехресного обстрілу в разі штурму». Найбільше потішила згадка про Орден Дракона і самого Vladа Ţepeşа Drăculea. Дракула - мій кумир ще із…

Львів 99%, Доза 100%, Порно 80%
Це так, для статистики) Щоб орієнтуватися, чого очікувати від книги. Дійсно, в кожному з оповідань є наркотичні речовини, алкоголь. А от Львів і порно присутні не всюди-не додали) Як і позначку 18+ , матюків тут як в словнику.

Почнемо з хорошого. Були оповідання, які дуже сподобалися. Звичайно вони з гумором, місцями чорним і пліснявілим.

1. "Геї Сихова" О. Шинкаренко
Одвічна тема гопніків і геїв, про те, як потрібно очищати район і нести в майбутнє культуру натуралів. "Очищати" націю, а то скоро жінки будуть не потрібними. Хлопці говорили гарно (вся красномовність гопніків як мед на душу), хлопці говорили про високу мету, хлопці були романтиками. Читати на повторі можна вічність.

2. "Асенізатор" А. Гаврильченко
Історія п'янчужки, якому терміново потрібно…

Дебютный роман Остапа Українця "Малхут" сразу захотелось назвать автора нашим украинским Дэном Брауном в версии для умных.

Говорят, за месяц книга закончилась практически во всех магазинах и я прекрасно понимаю, почему. Остапу удалось создать настолько реальную Вселенную, населенную яркими живыми и настоящими персонажами, что в книгу погружаешься, как дайвер в океанские глубины. За каждым следующим поворотом тебя может ждать или стайка разноцветных дружелюбных хризоптер, или молчаливая и смертоносная мурена. Так и в книге - каждый новый сюжетный поворот приносит или удовлетворение от того, что твои мысли подтвердились, или удивление, а местами даже непринятие от решений героев.

По "Малхуту" можно путешествовать, как по карте. Проноситься на машине времени вглубь на века и обратно.…

Збірки короткої прози від різних авторів – це завжди лотерея. І як правило буває у лотереях – виграєш не ти. Із збіркою «Львів. Доза Порно» дива не сталося – це була лотерея і виграла не я.

Для початку – література про дно, дінце та днище соціуму не викликає в мене ані огиди, ані спротиву. У решті решт, я перечитала левову частку наслєдія батька збочень та пекла маркіза нашего незабутнього де Сада, що мені ці перший (й для багатьох – останній) раз бачені імена на останній сторінці? Пфуй і нема. Тож, із цим ми визначилися – проблема не у тематиці, проблема у тому, що із 24-х коротких оповідань я відмітила собі два. Який це відсоток, вирахуєте? Катастрофічно низький, якщо вже не вдаватися у цифри. Решта банально нецікаві, або погано написані, або відверто вторинні («Геї Сихова», наприклад,…