Київська Русь, XI століття. Князь Володимир і Рогнеда,
Ярослав Мудрий і його наречена — шведська принцеса Інгігерда. Наскільки правдиво відображені події минулого в літописах і скандинавських сагах? З впевненістю можна стверджувати лише те, що в минулому люди відчували, страждали
і любили, як у наш час.
Прочитавши стародавні графіті на стінах київського собору Святої Софії і розгадавши їхню таємницю, герої роману
«Територія брехні» вирушають у подорож до Скандинавії —
батьківщини нареченої Ярослава Мудрого Інгігерди.
Герої роману — наші сучасники. Випадкова зустріч змушує
їх зануритися в тисячолітню таємницю. Бажання докопатися
до правди минулого несподівано розкриває загадки їхнього
особистого життя. Минуле нікуди не зникло. Носіями яких генів є ми, нащадки Київської Русі?
У 1936-1938 роках під час громадянської війни в Іспанії було ухвалено рішення про вивезення дітей із сімей республіканців в інші країни, аби вберегти їх від війни. Серед країн, до яких вивозили дітей, був і СРСР: сюди потрапило 2895 дітей віком від 5 до 12 років. Якщо вірити рос-Вікіпедії, то дітей розміщували у спеціалізованих дитбудинках або у будинках відпочинку. Під час війни вже на теренах країни рад дітей евакуювали на схід. На відміну від інших країн, які повернули малих іспанців на батьківщину ще у 1939 році, совєти з цим не поспішали. Лише у 1957 році було підписано міжурядову угоду і в рідні краї повернулося (аж) 412 дітей.
Чесно кажучи, я про цей момент історії не знала взагалі. А між тим в Україні досі живуть нащадки тих іспанських дітей. І, судячи з історії Людмили Холодняк,… Развернуть
Есть такое харьковское издательство "Клуб семейного досуга", которое периодически радует своих читателей переводами доселе не переведенных на русский язык произведений довольно маститых авторов и даже классиков мировой литературы, как это было, например, с антологиями готический рассказов "Призрачный замок" (о котором уже писал отдельную рецензию) и новыми "Встречами с призраками". Если в первом случае я понял, почему именно эти рассказы никогда не переводились, то со второй упомянутой книгой отношения сложились довольно нейтральные - она оказалась не так плоха, как я ожидал. К чему это я вспомнил о книгах, которые не имеют ни наименьшего касательства к данному собранию сочинений моего любимого писателя (если и не самого любимого, то точно входящего в тройку любимых)? Да к тому, что,… Развернуть
Складно описати цілісне враження від цього невеличкого роману. Текст складний, але не за формою, — все написано досить просто й прозоро, — а за змістом. Музіля чомусь порівнюють із Прустом, але, як на мене, це зовсім не Пруст. Я би навіть сказав, що це протилежність Пруста. Це Джойс, помножений на Селіна і дещицю приправлений Кафкою та Пазоліні.
Це роман про чи то гомосексуального чи то бісексуального підлітка, у якому пробуджуються погано усвідомлювані ним пристрасті, досить таки темні й суспільно небезпечні, судячи по сюжету (але не по тому, як цей сюжет викладається). Це також роман про булінґ і насильство, причому про дуже серйозний злочин, але описано це все так, ніби нічого страшного не трапилося і все це звична справа в школах, і єдине примітне у цій історії — це тонкі внутрішні… Развернуть
Я гадала, що книга більшою мірою присвячена саме кельтській міфології, але по суті вона є путівником. Не раджу пропускати передмову, у ній дуже корисна історична довідка. Структуровано зміст за географічним принципом - спочатку йде мова про пам'ятки, що знаходяться в провінції Лінстер, далі в Манстері, Коннахті та Ольстері. Після розповіді про, власне, пам'ятку, її розташування та історію, можна прочитати пов'язану з нею давню легенду. Також у книзі є чимало гравюр і дуже гарних фотографій, шкода лише, що вони всі чорно-білі. Щоб текст було легше сприймати, в кінці є хронологічна таблиця, словник імен (зайвим не буде, повірте на слово) та археологічних термінів. Коротше, все зроблено для того, щоб читачеві було легше запам'ятати прочитане, але в той же час в ньому немає надмірних… Развернуть
Я удивлялась, почему тоненькая брошурка карманного формата гордо подписана "роман". Но на 125-ти страницах вместилась вся жизнь Ракель.
Сжато, без лишних отступлений и подробностей. Только по сути. О некоторых вещах мы догадывается из контекста. До конца непонятно, в какое время происходят события (вероятно, начало 20 века). Даже имя главной героини упоминается лишь пару раз, и то впервые - ближе к середине..
⠀
Несчастный случай, оставивший физические и психологические травмы. Муж, который все ещё любит покойную первую жену. Маленький рыбацкий городок, жители которого так и не приняли новенькую.. Судьба Ракель не из лёгких, но не стоит её жалеть. Во-первых, она сама всячески подписывает свою хандру и уныние. А во-вторых, с самого начала книги нам даётся понять, что все не так просто. Из… Развернуть
До чого ж милими бувають книжечки! Ну як не полюбити такого гарненького котика, як Пелле? І зовсім не важливо, що в нього немає хвостика! Головне, що в нього добре і любляче серце, яке красивіше за усі хвости разом узяті!
Пелле зустрічаються різні коти та люди - і хороші, і погані... Проте нашому котикові зрештою завжди все вдається, адже добро рано чи пізно перемагає зло.
Приємно було дізнатися, що про пригоди Пелле Єста Кнутсон написав аж 12 книжок, з яких 9 перекладені українською! Де тільки не побуває наш котисько (навіть в Америці!), з ким тільки не потоваришує (навіть із таксою!), які тільки випробування не чекають на нього!
Книга настільки цікава, що не тільки дітки, а й матуся у цілковитому захваті!
Ще одна розповідь про Мушетту
Напевне, це найкраща робота Бернаноса. Не дивно, що Брессон зняв по ній фільм. Дуже глибока і тонка психологічна розповідь про руйнівне зіткнення підлітка із жорстокою реальністю дорослих, спробою там вижити, але не надто вдалою. Це такий собі значно більш депресивний варіант «Ловця у житі», тільки без Голдена і без хепі-енду. Хоча Бернанос акцентує на духовних і християнських аспектах, однак повість цінна і у суто психологічному сенсі.
11 з 12
Пан Невін, або Мертва парафія
Це проза такого собі християнського Селіна. Або християнська версія «Нудоти» Сартра. Роман читається дуже важко, проза важка, тягуча, все в ній тоне як у багні, все персонажі вкрай неприємні, всюди панує розклад і занепад, придушений багатометровим шаром провінційної нудьги. У принципі,… Развернуть
Жорж Бернанос — чи не єдиний християнський письменник ХХ століття, який впевнено входить у скарбницю європейської літератури. Звісно, є К.С.Льюїс, але його літературні твори — це простенька белетристика. Є Дж.Толкін, але він ніколи не ставив за мету пропагування християнства через свої твори, воно присутнє там завуальовано, просто тому, що він був віруючим. Тоді ж як Бернанос писав цілковито з християнської перспективи, виключно на пов’язані з вірою і церквою теми, і при цьому писав на надзвичайно високому художньому рівні. За його романами зняв два фільми один із найвидатніших французьких режисерів Робер Брессон («Мушетта», «Щоденник сільського священика»). Власне, через Брессона я і зацікавився Бернаносом.
Під сонцем Сатани
Цей роман вражає в кількох аспектах. По-перше, у ХХ столітті вже… Развернуть
Книга була сприйнята на ура. За кілька тижнів майже забута. Окрім пари-трійки автобіографічних моментів, які видались вартими уваги (дуже вартими). Проте наштовхнула на роздуми щодо теми лабіринту. Згадався Мінос, Бик, нитка Аріадни, або ж компас Умберто Еко :)(хоча й нема тут нічого веселого). Люди звикли до того, що кохання називають наркотиком і я розумію звідки це йде, але в тому переносному розумінні наркотиком краще називати агресію, бо це більше відповідає істині. Дуже не зрозуміло для чого пастух намагається загнати в воду отару, котра щойно перейшла вбрід лісове озерце, ще й шерсть не встигла висохнути.
Минуле не зникає, воно розчинено в сьогоденні, просто його треба навчитися бачити.
Книга вже своїм оформленням – стилістичним «перевантажує « око. Тобто, ніби й не старе видавництво, але прагнення прочитати відбиває. Занадто «напряжна», я б так висловилась.
Але тоді весь світ навколо вас ілюзорний. Одне помилкове уявлення накладається на інше, і ми ніколи не дізнаємося істину.
Події розгортаються в Києві, коли дві сімейні пари відпочиваючи знайомляться з іноземцем. Той, по-дружньому , залишає їм пакунок та запрошення до себе в гості. В пакунку – старовинна монета та пергамент. І вже герої намагаються розгадати надпис на пергаменті та історію походження цих речей.
На другому фоні - автор відправляє нас до подій Київської Русі. Там ще володарює Володимир Красне Сонечко. Зі сторінок… Развернуть
Весьма своеобразная книга. На последней странице указано «Литературно-художественное издание», но это скорее похоже на беллетристическую биографию с некими элементами эссе. Не люблю такой жанр, когда-то читала подобную биографию Сулеймана Великолепного — засыпала, о Жанне Д'Арк тоже не пошло. Однако, как ни странно, здесь такая манера повествования пришлась к месту. Тем более, автор не раз подчеркивает, что передает диалоги такими, какими они записаны в «Мемуарах» самых разнообразных современников Наполеона, прямо или косвенно имевших отношение к императору. Так что, поскольку книга процентов на 70 состоит из соответствующих цитат, можно назвать ее большим рефератом на тему.
Дело в том, что пару недель назад, неожиданно для себя заинтересовавшись историей Наполеона (спасибо Дюма и его… Развернуть
Читав несправедливо довго. Просто щось останнім часом не читалося. Але збірка, як на мене, чудова, що зі такими збірками трапляється не так й часто. На моїй пам'яті з останніх позитивних вражень – збірка літовської прози «Женщина в янтаре». Все якось до купи, все різне, але жодного твору, про який би я подумав, що дарма витратив час. Думаю, це заслуга і перекладача, він на всю збірку один.
Власне, всіх авторів із задоволенням почитаю ще, якщо потраплять до рук.
Якщо хочете познайомитися із творчістю Салмана Рушді – лауреата Букерівської премії 1981-го року та двічі володаря «Букера Букерів» – починайте з «Опівнічних дітей». Власне, за цю книгу він і отримав усі ці нагороди. Тільки ж будьте готові до того, що крізь майже 700 сторінок місцями доволі дивного і незрозумілого (+100 сторінок словничка!) тексту пробиратися буде ой, як складно. Він не пропускає крізь себе майже так само сильно, як і потім не відпускає. Це така концентровано-тягуча суміш, тандем всієї Індії (навіть з домішками Пакистану і Бангладеш) та, власне, оповідача, нерозривно зв’язаних в одне ціле самою долею.
«...уночі над цими аркушами я весь свій час проводжу у великій праці консервації плодів і пам'яті. Пам'ять, так само, як плід, можна вберегти від руйнівної дії часу».… Развернуть
Тяжелое и неблагодарное дело писать что-либо о "Жестяном барабане" Гюнтера Грасса. Роман - вынос мозга, роман - провокация, роман - сложнейшая картина с большим количеством мелких деталей.
Почему я вообще решила познакомиться с книгой? Причина банальна и даже, наверное, глупа - было интересно, кому и за что дают Нобелевские премии по литературе.
И что могу сказать.
Да, читается роман, безусловно, очень и очень трудно. Пробираться сквозь дебри предложений очень непросто.
Но это просто кладезь, вознаграждающий терпеливого читателя за труды. Клондайк "вкусных" эпитетов. Эльдорадо ярких сравнений, аллюзий, гипербол (да, они здесь также почти в каждом абзаце, ведь наш герой - маленький Оскар, что решил перестать расти в три года, уже сам по себе сплошная гипербола), и других стилистических… Развернуть
Американська письменниця Тоні Моррісон — лауреат Нобелівської премії з літератури 1993 року як авторка, «що у своїх наповнених мріями і поезією романах пожвавила важливий аспект американської реальності». Також вона лауреат Пуліцерівської премії з художньої літератури 1988 року за роман «Улюблена». На II Конгресі американських письменників Моррісон закликала до активної боротьби проти засилля масової культури, до об’єднання всіх демократичних сил в літературі США, при цьому сильно критикуючи американську дійсність.
Якщо хочеш полетіти, ти повинен скинути з себе все барахло, щоб не тягнуло вниз.
«Пісня Соломона» — це книга-притча про пошуки самого себе і свого минулого, в яку органічно вплетені елементи фантазії і вимислу, алегорія і біблійні сюжети. Це розповідь про одну сім’ю, яка… Развернуть
Єжи Лоєк – відомий польський історик. Його перу належать чимало ґрунтовних історичних праць присвячених зокрема темі поневолення Польщі під час її поділів, взаємовідносини з сусідніми країнами. Але найбільш відомим його твором є книга «Софія Потоцька. Історія прекрасної бітинки». Єжи Лоєк дуже детально та скрупульозно описує неймовірно насичене подіями життя Софії Вітт-Потоцької (у дівоцтві - Главані).
Основу книги становлять листи Софії до її дітей, коханців, послів, чоловіків та навіть коронованих осіб, а також спогади та щоденникові записи осіб, чиє життя перетиналося з життям Софії, також різного роду документи із архівів. Автор подає широку панораму подій, що відбувалися в Європі на зламі вісімнадцятого та дев’ятнадцятого століть. Це не просто «попсова» біографія видатної… Развернуть
Книга про самотність; психологічні травми, отримані в дитинстві, що отруюють життя в дорослому віці; рабство і свободу, але більше душевну, ніж фізичну. Неоднозначна в емоційному плані. Місцями зачіпає за живе, місцями викликає напад нудоти. Часом досить цікаво, часом затягнуто.
Твір містить дві сюженті лінії, пов"язані кровними узами. Головна героїня, нідерландка Ада прилітає на один із Карибських островів, щоб детальніше дізнатись історію свого прадядька Якоба, згідно якої планує написати роман, і знайти брата, що втік з дому у вісімнадцять. А також позбутись тягара свого минулого, розв"язати проблеми, що не дають спокою голові і серцю. Але невдачі переслідують її вже починаючи із аеропорту. І шлях до звільнення лежить довгий та нелегкий.
Інша гілка сюжету розповідає про життя і… Развернуть
От цікаво, ви б здивувалися, як би на старій дзвіниці в лелечому гнізді ви б побачили зовсім не лелеку, а маленького хлопчика, так десь рочків 5-6 у біленькій льолі, хлопчик як хлопчик з кучериками, голубими оченятами і…величезними білими крилами.
Фабіан, син дзвонаря, здивувався, та ще й не аби як, особливо коли з рота цієї чудернацької дитинки вилетіли зовсім не дитячі слова:
…Ану,стули пельку, бо зараз тут протяг буде!
Ого, оце так ангел!
А як ще він міг відповісти?
Насправді цьому "хлопчику" десь років 1000.
І сидить він тут уже добу, бо мало того, що впав крізь діру в небі, що зробилася від чиїхось лиховісних думок, так ще й загубив свої стернові пір`я , а без них ну ніяк не злітається.
Одні неприємності…
І тепер Фабіан та його друзі мусять дізнатися, кому належать настільки… Развернуть
В хаотичной эрудиции есть своя прелесть: никогда не знаешь, что именно всплывет в памяти в самый подходящий для этого момент. Но время от времени позыв разложить смутно знакомое по полочкам становится неодолимым. У меня так получилось с чтением Сна кельта - под конец романа было уже трудно бороться с желанием утрясти, наконец, кто кому "Шин фейн", как ирландские партии соотносились друг с другом и на которых идеологических позициях стояли. Благо дома откопался томик всеобщей истории Ирландии - с мифологических времен и до наших дней. Ухватилась я за него радостно, а потом пришлось немного побороться с синдромом завышенных ожиданий...
"История" Маккормака - неплохое пособие по укладыванию эпох в голове. Правда, достаточно неровное. Неровное, во-первых, в "пропорциях" подачи материала.… Развернуть
