Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині

Купила цю книжку, бо прочитала, що вона про Волинь. Хоча я і народилася в Києві, все ж вважаю Волинь моєю малою батьківщиною, бо звідти родом моя мама і там ми проводили всі канікули. Якось так сталося, що я, буваючи там чи не щороку, спілкуючись з родичами, з бабусею, яка народилася в 1933 році і пережила війну, я взагалі нічого не знала про волинську трагедію. Ну щось там ще Царьов на Громадському белькотів. От і познайомилася, і це мене вразило. Я припускаю, що польський журналіст міг висвітлювати події зі значним перекосом у бік свого народу, не вдаючись до подробиць і причин, чому упівці так вчиняли. Але як сказав чеський пастор, один з героїв книжки, він рятував не поляків, євреїв, чехів, українців, а людей, які потребували допомоги. Згадуються в книжці і мої рідні Колки, звідки…

Уф. Я не знаю з чого почати і як про це говорити. Одна із самих страшних книг, прочитаних мною за все життя. І це не художня проза. Що робить її ще страшнішою. Книга, після якої хочеться плакати і кричати до бога: «Чому ти це допустив?!»

Книга, що підриває віру в людей, і разом з тим вселяє надію, що порядність і чесніть не залежать ні від віри, ні від нації. Вони або ж є в людини, або немає. Книга, після якої відходиш, як від важкого наркозу. А потім хочеться стати на коліна і… ні, не помолитися, а попросити прощення. Хоча ні я, ні мої предки точно до цього не мають відношення. Лише одне, якщо вже бути відвертим, - у моєму роду є і поляки, і українці. А в дітях тече ще й російська кров.

Жахливі сторінки історії Волинської різні. Жахливе минуле української історії. Все менше і менше…