Рецензии на книги — Григорий Квитка-Основьяненко

Первая половина ХІХ века - время, когда зарождалась и формировалась украинская классическая драматургия. Григорий Квитка-Основьяненко - известный деятель культуры из числа первых прозаиков новой литературы. Он был писателем широкого жанрового диапазона. Социально-бытовую комедию «Сватання на Гончарівці» Квитка-Основьяненко написал в 1835 году, во времена крепостного права. Тема пьесы привычная: девушка любит бедного, а родители хотят просватать ее за богатого. Алексей не просто бедный, он - крепостной. Стецько хоть и с зажиточной семьи, но не дружит с головой. За счет дополнительных характеристик героев-женихов, автор усиливает остроту конфликта. Одновременно он наполняет речь дурня глупыми и смешными высказываниями, нелепыми историями-похождениями, превращая пьесу в комедию (имя Стецько…

Посидівши і проаналізувавши літературу, яку я читаю. Я прийшла до висновку, що ніяка я не патріотка, якщо забула, коли останній раз тримала в руках книжку справжнього українського письменника. Тому вирішила негайно заспокоїти свою українську (!) совість і виправити несправедливість. Довго не вагалась, що вибирати, ця книжка сама на мене так і дивилась з полички бібліотекарського стелажу. А була це "Збірка оповідань" Григорія Квітки-Основ'яненка.

Почну з того, що звикнувши до книжок сучасних уркаїнських письменників, читати Григорія Квітку-Основ'яненка, було трохи дивно. Незвична мова і, місцями, незрозумілі слова, ще більше підігрівали мою цікавість і надавали незабутнього ефекту моєму читанню.

Відкрила зміст і відрязу зупинила свій вибір на оповіданні "Маруся" (не дивно, правда?). Перша…

"Конотопська відьма"

"А се вже звiсно, i усюди так поводиться, що чим начальник дурнiший, тим вiн гордiший, i знай дметься, мов шкураток на вогні" Смутні та невеселі герої цієї повісті. Кожен по-своєму та у різний час наробили справ. Ославилися на весь Конотоп сотник Микита та писар Пістряк. Та й панна Олена, якщо вже зовсім по правді казати. Перші два по глупості своїй та від заздрощів, а панна до цієї компанії випадково примкнула. Але то ії не оправдовує. Бо звернутися по допомогу до відьми - страшний гріх. Чи сам ти це робиш, чи тебе спонукають. Ох і цікава історія. А що вже колоритна! Квітка-Основ'яненко, як ніхто, вмів передати самобутність українського народу. Герої, всі як один, яскраві, виразні, будь то неписьменний сотник, чи хитрий писар, чи злопам'ятна, винахідлива відьма. А…

Грустный и печальный сидит в своей хате пан сотник конотопский Микита. А и чего ему радоваться?.. С утра во рту и маковой росинки не было, панна Олена в ответ на его чистое чувство непочтительно всучила гарбуз, а тут ещё и приказ пришёл явиться со всей сотней аж в Чернигов. Ну, с хавчиком, положим, вопрос быстро решится, а вот с остальным что делать? Но не зря у пана Микиты есть пан писарь Пистряк. Вот он человек многоучёный, и читает, и пишет, и говорит мудрёно. Правда, до баб и выпивки охоч ("мимошедшую седмицю глумляхся з молодицями по шиночкам здешної палестини і, вечеру сущу минувшаго дне, бих неподвижен, аки клада, і нім, аки риба морская"), да это ж дело молодое, казацкое. Одного не знает Микита - решил пан писарь подсидеть своего дружка и начальника, сиречь и девку отбить, и…

Нелегко мне далось решение наверстывать украинскую школьную классику. Язык сложный: мало того, что произведение написано в 19 веке, так и написано оно суржиком плюс некоторые диалоги на староцерковном. В принципе, почти все понятно, но в тексте я завязла конкретно. Действие происходит в Конотопе, когда не слишком умный, ленивый пан сотник захотел жениться на красивой дивчине, а она ему - гарбуза! Сидит грустный пан сотник у себя в хоромах, думу думает, а тут к нему писарь с письмом пожаловал - нужно собираться пану сотнику с казаками и ехать аж в Чернигов! А так не хочется, да и грустно - гарбуза всучили... На выручку приходит писарь, метящий на место сотниковое, - предложил написать ответ и отправить с хромым посыльным, мол, некогда нам в Чернигов ездить, у нас тут дождя давно нет, так…

Прорва прелестного местечкового колорита и старины "сердцу милой". И неожиданно эту характеристику можно записать и в плюсы, и в минусы.

Всякому человеку, читавшему прекрасные "Вечера на хуторе близ Диканьки", должно быть знакомо очарование украинского быта - простого и не вычурного, даже если речь идёт о панстве, но сводящего с ума галушками, так прыгающими в рот, только успевай жевать, двадцатью видами борща, наливочками, настоечками, горелочками собственного приготовления, наливными яблочками, жирными гусями и прочими не диетическими удовольствиями. Читая описание званного обеда конца XVIII века, так и порываешься переместиться ближе к кухне и скорбно взираешь на печеньки, салатики, творожки и буржуйские сыры. Эх, не наудивляешься, право, как свет изменяется!.. Эта мысль рефреном…

Благодаря этой книге я узнала, что халява – это голенище сапога. Именно с помощью этого предмета неустрашимый предок пана Халявского, служивший истопником при польском короле, поверг наглую мышь, осмелившуюся беспокоить сиятельную особу. За свой подвиг он был пожалован шляхетством, стал именоваться паном Халявским и получил фамильный герб, на котором была изображена разбитая мышь и поверх нее орудие убийства - халява. С тех пор все Халявские очень гордятся чистой и благородной кровью, текущей в их жилах.

Рассказчиком этой истории является Трушка (Трофим) Халявский, который на склоне своих лет вспоминает те далекие времена, когда и трава была зеленее, и люди образованнее, и обхождение приятнее. Персонаж это очень интересный, этакий вариант Метрофанушки, но если у Фонвизина география не…

Якщо ви любите надрив почуттів як у мильних операх , читайте "Марусю". Звісно, написано повість в народній манері, що не дозволяє виходити за межі дозволеного, але, читаючи, ви не будете нудьгувати. Твір населяють ідеальні герої, у них немає вад. Хіба що єдина - їм фатально не щастить, що є головною ознакою сентименталізму. Чтиво - на любителя. Випускники ж повинні не забувати, що "Маруся" - перша повість в новій українській літературі, яка входить до програми ЗНО з української мови і літератури.

Українська сентиментальна повість. Явище виняткове в історії нашої літератури. Історія кохання - нещасливого, бо й жанр зобов’язує, - написана на спір, у кращих традиціях християнського світогляду. Маруся - ідеальна дочка ідеальних батьків Наума та Насті Дротів, які підкоряють своє життя Богові, вірі, служінню святій церкві. Богобоязна, покірна, слухняна, чесна. Маруся - ідеальна кохана, вірна дівчина ідеального парубка-свитника Василя, який заради кохання готовий на все. Нещасна їхня доля, різноманітні переживання змальовані в повісті докладно, якось ніби душевно. Автор знайомить читача з традиціями та обрядами українців, зокрема з обрядодіями, що пов’язані зі сватанням, весіллям та похованням. Детальні описи вбрання героїв оживляють персонажів, і вже бачиш, як танцює нестримна Олена…

Григорий Квитка-Основ’яненко – известный украинский прозаик, драматург и литературный критик. Именно его принято считать основателем жанра социально-бытовой комедии в классической украинской литературе. «Сватання на Гончарівці» - это музыкальная комедия или как говорится в некоторых источниках – опера. В центре сюжета Прокоп и Одарка Шкурат – семья, воспитывающая красавицу дочку – Ульяну. Прокоп и Одарка постоянно ругаются из-за того, что мужчина сильно пьет: на этой основе писатель вводит в пьесу огромное количество забавных моментов. Развитие сюжета начинается в тот момент, когда богатый Павло Кандзюба договаривается про сватовство Ульяны и своего сына Стецька, который является местным дурачком. За последнее время я прочитала две пьесы на схожую тематику – «Наталка Полтавка» и эту. И…

Я очень люблю украинскую литературу и украинских авторов за умение красочно преподнести национальные традиции и обычаи, создать атмосферные произведения с иллюзией полного погружения, за умение в совершенстве пользоваться поэтичностью и мелодичностью украинского языка. Возможно это слишком субъективное мнение, но только украинская литература настолько эмоциональна: если это «Енеїда» Іван Котляревський - то гомерический хохот вам обеспечен; если это «Лісова пісня» Леся Украинка - то слезы еще долго сложно будет остановить. "Конотопська відьма" - это еще один пример классической украинской литературы: здесь есть и красавица невеста, и смелые козаки с собственным военным уставом, и любовный треугольник, и преданность, и любовь, и нерушимые семейные ценности, и украинский традиции, и…

Кумедна історія. Улюблена з творчості пана Квітки. Як на мене, набагато цікавіша за сльозливу "Марусю", наймістичніша й найнародніша з усього доробку цього автора. Читала із задоволенням.

Ще одна, не менш, яскрава повість автора - "Сердешна Оксана". Розповідається про дочку розумної вдови, Оксану. Перша дівка на селі, красива, як калина. До неї сватаються завидні парубки, а вона вертить носом. Та от і до її серця постукала любов. До села приходять москальські солдати і Оксана втрачає голову від їхнього капітана. Любить його всім серцем, а в нього одне на умі "паматросіть і бросіть". Тут мені згадуються слова нашого геніального Шевченка, так і хочеться крикнути "Кохайтеся чорноброві та не з москалями". Насправді в повісті автор підняв дуже актуальну проблему, яка поширена і в наш час. Молоді, наївні дівчата ведуться на красиві очі, красиві слова, обіцянки, а потім з розтоптаною гідністю приносять "подарунок" в подолку. Особливо гірко було читати, коли Оксана власноручно…

Не знаю, в кого як, але особисто для мене шкільні уроки української літератури були аж занадто нудними. Намагаючись слідувати програмі, вчителі просто тупо надиктовували матеріал, задавали питання та завдання з вчительських посібників, шаблонно говорили, використовуючи стандартні фрази з якоїсь єдиної знайденої критики твору. І цим вони просто вбивали весь інтерес до насолодження та істинного розуміння написаного. Бо ж гнались за оцінками, за правильним визначенням художніх засобів, найбільш повною характеристикою головних героїв і т.д. А треба було читати. Читати і думати. Читати і відчувати написане.

«Сердешна Оксана» - твір з шкільної програми, який для мене тоді просто був однією з тем кількох уроків. Прочитала скорочено, гарно відповіла на опитуваннях і забула про нього. А коли зараз…

Лупала я, лупала сю скалу та й долупала до мудрости. Онде вервечка думок в голові зродилася та на свій божий вилупилася.

Коротко про те, як було читати "Конотопську відьму": хотілось си продирявяти свій риштак (голову). А все через того клятого Прокіпа Ригоровича Пістряка, хай би його миші з'їли!

Пояснюю: отой персонаж - яскравий взірець того, як невігластво словами вченими прикривається. Та так прикривається, що сам Ригорович ся не розумієт, що каже. Згадується ота мудрая цитата про то, як люди розумні слова вивчили та стало важче ідіотів розпізнати. Всі кланяються Ригоровичу, за мужа вченого мають, а він ума ні в один вус! Та ще й падлюка остання.

Друге діло Уласович Микита Забрьоха, який ідіот єси і навіть не прикривається, хоч і сотник. Правда, коли ти сотник спадковий, а не вибраний,…

Молодого хлопця заарештовують, саджають в тюрму, потім везуть до міста і хочуть відправити до Сибіру. За що? За те, що він начебто вкрав у свого названого батька двісті рублів. І все бігом-бігом, хлопця не питають, тільки переправляють далі і далі: з місцевого суду до губернського, а там і досамого губернатора. Судді не читають, що пишуть писарі. Писарі пишуть, що їм заманеться. І проста селянська дівчина біжить за своїм коханим до міста, а потім і до губернії, безстрашно ходить домовлятися з панами, доходить до самого губернатора! Ви уявляєте, як це - сільській людині, яка із свого села майже не виходила, потрапити у велике місто? Та ще і з такими шановними людьми домовлятися? Їй просто пам`ятника треба ставити, цій козир-дівці, за те, що таки змогла добитися справедливості, що пройшла…

Мы привыкли ассоциировать ведьм, гонение ведьм и сожжение ведьм с Салемом. Понятное дело не только в Салеме проводили эти страшные суды над женщинами. Но каково было мое удивление знать, что подобное происходило и на территории Украины. Автор для написания своей повести использовал реальные события (об этом указано в сносках). История о том, как конотопский сотник захотел жениться. Получив тыкву, он решает прислушаться к совету писаря и найти ведьму. И повод нашелся - засуха. Надо найти ведьму и заставить ее вернуть дожди. Писарь отобрал нескольких женщин (каждая из которых, конечно же, тем или иным способом его оскорбила или как-то насолила). Селяне практически не препятствовали, поверили злому писарю. Единицы пытались остановить это варварство. Женщин начали топить одну за одной. Одна…

ДО чого ж чудова автентична п'єса! Майже нема до чого придратися: Яркі народні звичаї сватання, характерні "українські" герої, багато гумору, висловів, справжня народна мова, без жорсткої літературної обробки.

Трошки важкувато було сприймати стиль письменника, але коли поринаєш у цю історію одного українського сватання це постає на другий план

Смішно! Єй-богу, смішно! xD

Основною перешкодою в сприйняті Квітки-Основ’яненка, для мене, є його мова. От важко мені його читати. І якби не його талант як гумориста, то не знаю, чи дочитав би я даний твір взагалі.

На пальцях однієї руки я можу перелічити твори, читаючі які я так сміявся. А от коли я ще й у театр сходив подивитись «Сватання на Гончарівці», то виявилось, що читаючи, я ще не достатньо адекватно сприймав, адже через тих акторів у мене щелепа боліла. :) Це той випадок, коли в театрі не соромно було й, вибачте, «поржати»! :)

Даний твір – це дійсно якісний гумор!

Невеличке повчальне оповідання у дусі просвітництва про шкоду пияцтва. От чим мені імпонує Квітка, так це тим, що навчає без повчань, а, так би мовити, наочними прикладами. От є Нечипір, пиячить безбожно, все пропиває, допивається до того, що спілкується у церкві з мерцями чи то уві сні, чи то у нападі делірію. Цікава, смішна історія, висновки відповідні: не пийте, діти, горілку. Але на свята та "у кумпанії" пару чарочок можна :)