Истории с книгами — Владимир Винниченко

Шановна панна Муся, Коли ми розпрощалися з Вами, мені стало сумно, я відчув себе надзвичайно самотнім. Ви назавжди залишилися у моїй душі. Як сказали Ви у останню хвилину нашого спілкування: "я буду носити Вас у душі". Саме так я теж буду робити завжди, аж доки не помру, сподіваючись на те, що казали ви тоді правду. Ще нещодавно я не вірив, що колись помру, я жартував зі смертю, вважав, що це - щось далеке, невідоме, адже я ще такий молодий... А теперь, за те, щоб зустрітися з Вами хоча б одного разу, я помер би залюбки. Як несподівано Ви пішли. Єдине, що я встиг - поцілувати Вас. Цього не так вже й мало, проте хотілося б мені, щоб мав я…

Я эту книжку начал давно, еще с полгода назад. Прочитал за пару дней все, кроме последней пьесы и забросил ее подальше. А сегодня пришлось отдать свою электронную книгу и читать на роботе было нечего )). И тут я вспомнил о пылящемся в дальнем углу стола томике Винниченка и не пожалел (хоть и был малость шокирован в конце). Но главное не это. Случайно на тыльной стороне обложки я натолкнулся на биографию автора. Оказалось, он умер 6 марта 1951 года. 61 год назад. День в день! И хоть и не судьба, а простое совпадение, а дочитать книгу именно сегодня я был просто обязан. )