Рецензии на книги — Владимир Винниченко

Продолжается второе знакомство с украинской классической литературой. Первое было в школе и там желание читать было отбито напрочь, вбили в голову, что ничего кроме политики и занудства в отечественной литературе быть не может (ой еще мистику забыла). Оказалось, что есть очень достойные произведения которые почему-то были мной упущены в школьные годы или их просто нет в школьной программе. Частично помня биографию автора, я долго не решалась взяться за прочтение романа, боялась политики и несчастных, таких обиженных украинцев которых все обижают. Очень рада, что я ошибалась. Произведение очень жизненное и без политики.

Хочется подчеркнуть красоту изложения, очень легко воспринимается текст, написан красиво, используется большое количество разнообразных слов описывающих переживания…

Читаю этот рассказ уже второй раз за свою жизнь и вот просто нет у меня слов. Одни эмоции, море эмоций, что просто раздирают изнутри. Слёзы в три ручья, горе и ярая жажда справедливости. Винниченко написал детский рассказ воистину большой силы. Он имеет простой и лёгкий украинский слог. Нам показана жизнь простых деревенских пареньков тех годов и их украинских семей. И вроде с тех пор прошло немало годов, а почему-то в груди зажглось чувство ностальгии. Ведь наверное и каждому из вас приходилось незаслуженно в детстве получать люлей только оттого, что другой ребенок, встрявший в ваши игры, принадлежит к более высшему сословию, нежели вы сами. Для детей все были одинаковы. Даже я недоумевала, когда мне прилетал грозный взгляд чьей-то матери, уводящей своё плачущее в соплях мурзатое дитя.…

Как видно из заголовка данная книга - это частичка моего детства. Я помню до сих пор тот день, когда нам в школе задали ее читать на украинской литературе. Я в детстве не особо любила читать и так же скептически отнеслась к этой книге. С мыслями "точнооо, на завтра же Халамидника читать" я побрела читать. В книге рассказывается про обычных детей из обычного украинского села. Что могло меня заинтересовать? да ничего.
Но то, как я плакала после ее прочтения нужно было видеть. Мое маленькое детское сердечко было разбито вдребезги.
На следующий день в школу пришли почти все заплаканные школьники 5А класса.
До сих пор эта книга остаётся в моем сердечке, как одна из лучших книг детской школьной литературы.

Одна із самих страшних п‘єс, прочитаних мною на сьогоднішній день. Одна із самих прекрасних п‘єс про людську мерзенність і внутрішню «красу» людської душі.

За що і чому ми любимо своїх дітей? Готові віддати все за їхню безпеку і любов, іноді жертвуємо своїм життям, хто в переносному, а деякі і в прямому сенсі. Та чи всі здатні на такі пожертви? І що воно таке - батьківська любов? Радість, чи покарання, щастя, чи постійне переживання за безпеку своїх чад? Подібну тему ще зустрічала у кіносценарії В. Сігарєва. Там теж мурашки і біль, але хоч мати-зозуля була безпутня, і чекати від неї було нічого. А тут…

У художника Корнія Каневича хворіє син. Маленький Лесик тане з дня на день, і для його лікування дуже потрібні кошти і зміна клімату. Грошей в родині немає, але вихід є: батькові…

Хто ж то такий Мефістофель по-українськи? Знайомтесь, адвокат Яків Михайлюк. Майстерний маніпулятор, нарцис, ловелас, дитиноненависник. Єдина проблема: ніс у нього качиний, тому Мефістофель Кирпатий. У чому ж полягає суть сюжету? Звісно, у жінках. Їх у нього три (якщо не рахувати нерегулярні і випадкові зустрічі): Соня, Клавдія Петрівна і Біла Шапочка. У Соні - дорослий син, і вона все натякає, що це дитина Михайлюка. Клавдія Петрівна чекає від нього дитину. І нарешті Біла Шапочка, з якою він знайомиться у громадському транспорті і в яку він зрештою закохується. Далі перед героєм постає дилема: любов чи обов'язок. З одного боку, Клавдія і немовля, з другого - Біла Шапочка, про яку він на ніч складає казки, щоб заснути. У процесі вибору він робить спробу застудити власну дитину…

Момент... Момент кохання. Що може бути драматичніше за вимушену розлуку, за усвідомлення того, що почуття не має майбутнього, і потрібно ось тут, саме в цей момент розійтися в різні боки? Коли наперед знаєш, що нікому з двох не стане снаги змінити життя. На перший погляд, це новела про двох революціонерів, які йдуть через кордон, і їхній страх наростає, доходить до кульмінації, і поруч зі страхом смерті виникає інстинкт збереження життя, його продовження. Хочеться, як увесь лісовий світ навколо, знаходити пару, виводити потомство й радіти життю безтурботно, як метелики. Але є такі метелики, які помирають у коханні. Саме про них говорить нам Муся, яку всі (може, як і сам автор) чомусь бачать екзальтованою і романтичною, а мені вона здається реалісткою, що добре знає, коли треба…

Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.

Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.

Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як…

(3) Для тих, хто вперше бачить рецензію - не лякайтесь. Якщо Ви просто хочете прочитати моє враження, то для цього я вже написала пункт 1. Моє найперше враження. А для тих, хто бажає краще вникнути, зрозуміти цей нелегкий, але дуже цікавий роман я спробую ( та й для себе, чого вже там казати) написати деякі пояснення, спираючись на критичні статті, список який я подам після кожного із пунктів. 2.Тематика.Проблематика. Ідея. 3.Образи головних героїв роману. 4.Образи-символи. 5. Жанрова своєрідність роману.Утопія-антиутопія 6.Конкордизм

1.Моє найперше враження від прочитанного Нарешті я дочитала цей великий роман!! Враження, наче камінь стокілограмовий спав із плеч! Спершу, він мені зовсім не сподобався: млявий, нецікавий сюжет, довгі пояснення, ліричні відступи від теми твору, думки герої…

Я не прониклась. Не могу сказать, что книга плохая, но меня не зацепило совершенно. И Мефистофель этот неприятный, отталкивающий персонаж. И за что только Шапочка его полюбила? Да и полюбила ли? Вообще это роман об отцовской любви. О материнской любви написано много и, в большинстве своём, хорошо, отцовская таких од не заслужила. Эта книга попыталась воздать должное отцовской любви. Ну, не знаю. Больше получилась вариация на тему "Папы всякие нужны, папы всякие важны".

О, як же довго читається цей роман! Нічого нуднішого я не читала! Либонь, Винниченко хотів поставити рекорд і ввійти до книги рекордів Гіннеса за найдовшу та найнуднішу книгу. До того ж це утопія!.. Можете собі уявити! Єдине, що мені сподобалося, це втілення ідеї анархізму в романі. Герої твору виступали за свободу у всьому. На роботу ходити не треба, про мораль можна забути. Знаєте, до чого вони дійшли? З кранів перестала бігти вода, зникла електрика, ніхто не опалював помешкання взимку, бо нікому було заготовляти дрова. Загалом, суцільна катастрофа. А далі ці супергерої намагалися відбудувати те, що так швидко зруйнували. Так що, прихильники ідей "батька" Нестора, почитайте "Сонячну машину"!

Ніяк не можу пригадати, які твори Винниченка ми проходили в школі. Федько Халамидник, так був, але то в молодшій школі, а от у старших класах, щось нічого не пригадується. Тому надолужуючи прогалини в українській класиці цього разу взяла два твори Винниченка й ні краплі не пошкодувала. Вражає вміння автора декількома штрихами змалювати героїв, при чому у кожного є якесь родзинка, за допомогою якої її можна буде завше вирізнити серед інших. Вражає його вміння балансувати на межі симпатії та огиди до героїв. Його персонажі не можуть повністю подобатись, або викликати негативні почуття, бо вони справжні. Справжні як і ми з вами, їх є за що любити, й за що зневажати. Хоча один персонаж став для мене дуже негативним. При чому це не головний герой. Це – Клавдія Петрівна. Хоча десь суто…

Спойлеры Вперше зустрічаю прийом такої зміни образів, як це показано в даному оповіданні! Федько-халамидник має образ хулігана, підбурювача, йому аби зробити шкоду, зіпсувати комусь гру. Ну дуже багато горя Федір зробив і дітям, і батькам. Говорили, що начебто біс в нього вселився. І як би не давали прочуханки йому батьки, як би не лаялись з ним батьки тих дітей, котрим розбишака зробив шкоду, Федя все ж далі брався за своє. Неугомонне дитя, не жаль йому не своїх батьків, ні дітей, тих ровесників... І себе не жаль. І навіть його найкращі друзі, що постійно з ним гуляли, не були вже аж такими хуліганськими, частіше всього їх підбурював Федя. Треба ще додати, що Федір ріс в звичайній, небагатій сім'ї типографщика. Можливо від того був такий шибеник. І ще - Федір не дивлячись на своє…

Роман у дусі соціалізму. Головний принцип, якого дотримувався Винниченко пишучи його, епатаж передусім. Провідна думка твору - бути чесним собою, вчиняти, як вважаєш саме ти. І навіть, якщо ти повія, будь нею, єдине важливо, щоб тебе це влаштовувало. І якщо чоловік набрид, не бійся, йди до коханця. Головне, будь чесна з собою. Читати можна на рівні жарту. Якщо серйозно - пахне відхиленням. Цікаво, як би Винниченко поставився до того, що його близькі дотримуються принципу "чесності з собою". Думаю, був би не в захваті. Загравай, та не загравайся, пане Винниченку, адже "Слово не горобець, вилетить - не впіймаєш".

Як виявилось, найкращий час прочитати цей твір – робоча заклопотаність. Поробивши всі справи на сьогодні, надивившись у вікно з робочого кабінету, я вирішив дочитати „Момент” і поцілив „в яблучко”.

Коли ти тільки і думаєш про те, що так багато треба підготувати документів, переговорити з багатьма людьми про робочі справи, забігти туди й туди... то це, либонь, найкращий час нагадати собі про „великий, прекрасний процес життя”, який пролітає повз. Згадати про не скалічений людиною бік життя допоможе твір Володимира Кириловича „Момент”.

Окинувши поглядом завалений папером робочий стіл, хочеться стати тією кузькою чи пташкою і теж поринути з головою у просте, чисте, відверте, таке могутнє життя; приєднатися до тих маленьких „протестантів проти лицемір'я старшого брата свого — людини” й не…

Со времён школы, много лет спустя, я вспомнила снова об этой книге и мурашки пробегают по коже... я так и не решилась её снова перечитать. Хоть и позабылся сюжет и детали произведения, но остались болезненные воспоминания, фантомные чувства грусти и боли...

Мне до сих пор не понятно, сто́ит ли такие книги включать в школьную программу, потому что кто бы не говорил об этой книге, всегда одно и тоже — "она ранила мою неокрепшую детскую психику".
Как сейчас помню, я вся в слезах, которые душили меня от разочарования и несправедливости по отношению к главному герою, и мои родители в полном недоумении от того, чем же книга могла так впечатлить ребенка)

В Любом случае, рекомендую к прочтению, остаться равнодушным к произведению не получится!

Цей твір згадала в одній із своїх лекцій викладач з літературознавства (потрібно вже створювати підбірку імені Інни Миколаївни :)). Мене зацікавила назва, от читаю.

Я по-справжньому насолоджувалась мовою. Не так багато поки що читаю українською, і це, мабуть, мерша книга, у якій я звертаю багато уваги на мову, і це приносить неабияке задоволення. Ось, почитайте, всі відчуття, всі запахи ніби тут, поруч:

Дні соняшні, молоді, дзвенять струмочками, пахнуть розталою землею, чорною, масною. Все блищить: розчинені вікна, гудзики розстібнутих пальт гімназистів, хвильки балакучих, брудних потоків, очі й зуби тих, що сміються. А сміються всі, що на вулиці, що дивляться на високе, прозоро-синє, сміхотливе небо[...] А попід зогнилими парканами випинаються вже стебелинки травиці, подібні до гілок…

Нарешті, я зрозуміла, через що мені подобаються п'єси. В цих творах нема нічого зайвого, ні описів природи, майже немає описів побуту, оточення, вбрання героїв, лише деякі риси – штрихи до загального портрету, без яких не можна буде скласти цільної картини. Але на перше місце в п'єсах виходять емоції та почуття. Малесенька п'єса, лише на кілька актів, але вона вмістила в собі стільки болю та страждання. Мені важко уявити себе на місці Риту, бо я ніколи-ніколи не ставила емоції та почуття вище за все інше. Я не можу зрозуміти як можна кохати когось більше ніж свої кровиночку, в голові не вкладається. Корній, то чоловік, в них все по іншому, але все ж як можна бути таким сліпим щоб не бачите того що навколо, як можна зануритися в картину, щоб відірватися віт навколишнього світу. Всі інші…

Спойлеры Сумна історія молодої сім'ї: непризнаного генія-егоїста і жінки-матері... Вони потрапляють в залежну ситуацію - їхня маленька дитина, Лесик, помре, якщо його не переправити десь в Італію, де інший клімат. Здавалося б, в такій страшній ситуації, що думати: треба все кидати, шукати гроші і їхати рятувати маля. Проте не всі так вважають, батько хлопчика, Білий Ведмідь, саме почав малювати геніальне полотно (свою дружину з дитиною на руках), а тут таке горе. І тут проявляється егоїстична натура митця, коли полотно понад усе, що би йому не казали, він відмовляється їхати, бо треба закінчити полотно (при цьому ще й ставить жінку з хворою дитиною позувати для шедевру) і мотивує також відсутністю грошей, проте, не дивлячись ні на які переконливі аргументи (що він намалює ще одну таку…

Спойлеры Історія про хлопчика Костя, що служив у пана і був його сином. Життя виховало маленького хлопчика дуже сміливим, завзятим і по-доброму впертим. Проте серед цих рис головною рисою дитини було те, що хлопець ніколи не плакав:

Річ у тім, що Кость ніколи не плакав. Не плакав та й годі, такий кумедний! Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси — нізащо не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче, і таки ні. Зіщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє «хрр!». Коли ж уже, наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче! Його так і прозвали за це «кам'яним виродком». Та мало того; здавалось іноді, що він немов сам…

Після "Кумедії з Костем" я мала б насторожитись, але яскрава обкладинка і весела назва розвіяли мою тривогу. Та даремно. Перед нами хлопчина Федько, якого прозвали халамидником за його вдачу. Веселий, гроза для малюків, непосидючий відчайдух, який зневажає небезпеку. Ігри, в які він грає з друзями майже завжди на грані і з яких купання в калюжі під час грози - це дитячі забавки, а от перехід через річку по льоду, що вже почав розтріскуватися і пливти - це для нього як виклик. Та й правда це було викликом від Толі, ніжного, панського синочка. От тільки Толі також захотілося відчити себе володарем річки і на собі випробувати вдачу. Спроба виявилася невдалою. Та невдалою швидше для Феді. Рада, що ті часи минули і батьки почали цінувати своїх дітей і виявляти свою любов більш цивілізованим…