Книжный портал
с персональными рекомендациями
и личными коллекциями
  • 20 700 000оценок книг
  • 1 100 000рецензий на книги
  • 44 500 000книг в коллекциях
Зарегистрируйтесь или войдите
Пароль будет создан автоматически и отправлен вам на почту, или ввести пароль самостоятельно
779 144 43
Володимир Кирилович Винниченко
Добавить в избранное в избранном 12 956

Владимир Винниченко — о писателе

Родился: 14 июля 1880 г., Елисаветград, Херсонская губерния
Умер: 6 марта 1951 г., Мужен, Франція

Биография

Родился 28 июля 1880 года в крестьянской семье. Его отец, Кирилл Васильевич Винниченко, крестьянин-батрак, переехал из деревни в Елизаветград (ныне Кировоград) и вступил в брак с вдовой Евдокией Павленко, урождённой Линник. От первого брака мать Винниченко имела троих детей: Андрея, Марию и Василия; от брака с Кириллом Винниченко родился один Владимир. В народной школе Владимир проявил себя способным учеником, и родители, несмотря на сложное материальное положение семьи, решили продолжить его учёбу.

С десяти лет получал среднее образование в Елизаветградской гимназии. Скудную денежную помощь для учёбы ему оказывал старший брат, работавший в городской типографии. Однако уже в седьмом классе…

Связанные видео

Библиография

Збірка «Краса і сила», романи «Заповіт батьків» «Записки кирпатого Мефістофеля», «Слово за тобою, Сталіне'» перший український науково-фантастичний утопічний роман «Сонячна машина», драми «Великий молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Брехня», «Між двох сил», «Гріх».

Рецензии

Оценка Lusil:  4.5  
О невероятной отцовской любви и ответственности...

Продолжается второе знакомство с украинской классической литературой. Первое было в школе и там желание читать было отбито напрочь, вбили в голову, что ничего кроме политики и занудства в отечественной литературе быть не может (ой еще мистику забыла). Оказалось, что есть очень достойные произведения которые почему-то были мной упущены в школьные годы или их просто нет в школьной программе.
Частично помня биографию автора, я долго не решалась взяться за прочтение романа, боялась политики и несчастных, таких обиженных украинцев которых все обижают. Очень рада, что я ошибалась. Произведение очень жизненное и без политики.

Хочется подчеркнуть красоту изложения, очень легко воспринимается текст, написан красиво, используется большое количество разнообразных слов описывающих переживания… Развернуть 

Оценка NatanIrving:  5  

Читаю этот рассказ уже второй раз за свою жизнь и вот просто нет у меня слов. Одни эмоции, море эмоций, что просто раздирают изнутри. Слёзы в три ручья, горе и ярая жажда справедливости.
Винниченко написал детский рассказ воистину большой силы. Он имеет простой и лёгкий украинский слог. Нам показана жизнь простых деревенских пареньков тех годов и их украинских семей. И вроде с тех пор прошло немало годов, а почему-то в груди зажглось чувство ностальгии. Ведь наверное и каждому из вас приходилось незаслуженно в детстве получать люлей только оттого, что другой ребенок, встрявший в ваши игры, принадлежит к более высшему сословию, нежели вы сами. Для детей все были одинаковы. Даже я недоумевала, когда мне прилетал грозный взгляд чьей-то матери, уводящей своё плачущее в соплях мурзатое дитя.… Развернуть 

Истории

Лист до Мусі (за новелою В. Винниченка "Момент"). *.05.2011.

Шановна панна Муся,
Коли ми розпрощалися з Вами, мені стало сумно, я відчув себе надзвичайно самотнім. Ви назавжди залишилися у моїй душі. Як сказали Ви у останню хвилину нашого спілкування: "я буду носити Вас у душі". Саме так я теж буду робити завжди, аж доки не помру, сподіваючись на те, що казали ви тоді правду. Ще нещодавно я не вірив, що колись помру, я жартував зі смертю, вважав, що це - щось далеке, невідоме, адже я ще такий молодий... А теперь, за те, щоб зустрітися з Вами хоча б одного разу, я помер би залюбки.
Як несподівано Ви пішли. Єдине, що я встиг - поцілувати Вас. Цього не так вже й мало, проте хотілося б мені, щоб мав я можливість цілувати Вас тоді, коли я цього лише захочу, хотів би бачити Вас завжди поруч з собою, але це, нажаль, неможливо. Я не знаю хто Ви, не знаю, де Ви живите і чи справді звуть Вас так, як Ви представились мені. Скоріш за все, ви ніколи не отримаєте цього листа, адже я не знаю, навіть, куди Ви прямували, чого хотіли та чого очікували від того, що перетнули цього кордону. Пройшов лише тиждень з нашої останньої зустрічі, а я вже скучив так, що не міг уявити собі раніше, що взагалі здатен на такі почуття. Я повністю впевнений в тому, що наша зустріч з Вами не була випадковою. Переживши разом межову ситуацію страху і смерті, перейшовши кордон, зазнавши великого щастя, ми, як і герої якоїсь казки, пройшли через духовне змужіння - і народились знову іншими, більш багатими внутрішньо людьми, адже це був вихор життя, таке трапляється дуже рідко в нашому буденному житті. У цьому процесі духовного зростання ми пройшли всі ступені щастя - від земного первісно-інфантильного, навіть дитячого, задоволення життям до блаженства і досконалої радості. Я щиро сподіваюсь, що Ви поділяєте мою думку стосовно цього питання. Ми дуже зблизились за той недовгий час, протягом якого були знайомі. Мені ще тоді здалося, що знав я Вас давно - що колись Ви були веселою берізкою, а я - вітром, або ми були двома колосками, які стояли близько один коло одного? Не знаю... Можливо, то карма - закон посмертних перевтілень двох людей, що колись закохались і нагадували двох перевтілених метеликів, поєдананих коханням? Можливо, це сама доля дала нам з Вами змогу зустрітися вже у цьому житті?
Мусю, як би мені хотілося знову зустрітися з Вами. Як я казав вже, я готовий навіть на загибель на шляху до зустрічи з Вами, люба моя.
Я пам'ятаю все - як вперше побачив Вас, як сиділи Ви на розкиданій соломі із здивовано направленими на мене очима. А очі у Вас, як у зляканої лані: променисті, чисті, великі... Пам'ятаю я й перший поцілунок. Пам'ятаю й останній. Пам'ятаю Ваші останні слова, слова про душу.
Я знаю, що, мабуть, вже ніколи не побачу Вас, що, скоріш за все, ніколи Ви не прочитаєте цього листа, цього крику моєї душі. А якщо ж я зараз помиляюсь, я стану найщасливішою людиною у цілому Всесвіті.
Назавжди Ваш.

История произошла: май 2011 г.
Развернуть
Такая вот судьба

Я эту книжку начал давно, еще с полгода назад. Прочитал за пару дней все, кроме последней пьесы и забросил ее подальше.
А сегодня пришлось отдать свою электронную книгу и читать на роботе было нечего )).
И тут я вспомнил о пылящемся в дальнем углу стола томике Винниченка и не пожалел (хоть и был малость шокирован в конце). Но главное не это. Случайно на тыльной стороне обложки я натолкнулся на биографию автора. Оказалось, он умер 6 марта 1951 года. 61 год назад. День в день!
И хоть и не судьба, а простое совпадение, а дочитать книгу именно сегодня я был просто обязан. )

Развернуть

Кураторы

Смотрите также

Регистрация по электронной почте
Пароль будет создан автоматически и отправлен вам на почту, или ввести пароль самостоятельно
Регистрация через соц. сеть
После регистрации Вам будут доступны:
Персональные рекомендации
Скидки на книги в магазинах
Что читают ваши друзья
История чтения и личные коллекции