Эльфрида Елинек — книжные серии

Альпійське містечко. Гірськолижний курорт. Директор єдиної в окрузі фабрики почувається хазяїном містечка, позаяк забезпечує роботою усіх його мешканців. Однак йому цього замало. Головним своїм достоїнством він вважає достоїнство чоловіче. Він бажав би мати всіх жінок заразом, проте боїться СНІДу і змушений спрямовувати всю свою статеву енергію на власну дружину. Його кохання тваринне, грубе, розбещене. Перед черговим чоловіковим зґвалтуванням дружина заходить до спальні сина, ніжно прощається з ним і натягає йому на голову поліетиленового пакета... Жахливо? Авжеж! Недарма найскандальніший роман Ельфріди Єлінек «Хіть» (1989) називають антипорнографічним.

Ельфріда Єлінек (нар. 1946 р.) — відома австрійська романістка, драматург, поет і літературний критик, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури 2004 року. Одна з найпровокаційніших письменниць XX століття. У видавництві «Фоліо» у 2012 році вийшов друком роман Е. Єлінек «Піаністка». «Коханки» (1975) — один з кращих творів австрійської письменниці. Це жорстка й об’єктивна розповідь про дві цілком протилежні жіночі долі в сучасному світі. Бріґітта і Паула — дві дівчини, одна з міста, інша із села, проте для обидвох кохання, сім’я і секс — лише засоби, аби пробитися в житті, в житті, в якому кожна з них матиме високу «купівельну спроможність».

Ельфріда Єлінек (нар. 1946 р.) — відома австрійська романістка, драматург, поет і літературний критик, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури 2004 року. Одна із найпровокаційніших письменниць XX століття. Роман «Піаністка» (1983) приніс Е. Єлінек світове визнання, а його екранізація, переосмислена знаменитим режисером Міхаелем Ханеке, отримала Гран-прі на Каннському фестивалі у 2001 році. Еріка Когут — професор Віденської консерваторії. Вона вчить своїх учнів класичної музики, проте сама дуже далека від гармонії. Маючи майже сорок років, Еріка спить із деспотичною матусею в одному ліжку й цілком підкорена її волі, внаслідок чого веде подвійне життя. Вдень на роботі Еріка займається високим мистецтвом, а вечорами вештається парком, підглядаючи за парочками, що займаються сексом, а також відвідує доволі дивні місця, де за гроші спостерігає у віконце за оголеною жінкою і нюхає носовички із засохлою спермою інших візитерів. Коли ж у героїню закохується один із її учнів, поведінка Еріки стає зовсім непередбачуваною...

Эссе для сцены австрийской писательницы и драматурга, лауреата Нобелевской премии Эльфриды Елинек написано в духе и на материале оперной тетралогии Рихарда Вагнера "Кольцо нибелунга". В свойственной ей манере, Елинек сталкивает классический сюжет с реалиями современной Европы, а поэтический язык Вагнера с сентенциями Маркса и реальностью повседневного языка.

Мир музыки для Эрики Кохут тесно переплетается с миром маний и фобий, отношения с матерью – болезненный водоворот привязанности и отвращения, несбывшиеся мечты принимают форму жестокий извращений, а ученик наделяется ролью мучителя. Больше, чем книга про "отцов и детей", травмы привязанности и пролонгированное самоубийство. Больше, чем книга о женской слабости, хрупкости разума и призраках, вьющих гнездо в сердце Эрики Кохут. Это – оглушительная симфония, блистательная попытка Эльфриды Елинек отыскать в человеке хоть что-то человеческое.

Ельфріда Єлінек (нар. 1946 р.) — відома австрійська романістка, драматург, поет і літературний критик, лауреат Нобелівської премії у галузі літератури 2004 року. Одна із найпровокаційніших письменниць XX століття. Роман «Піаністка» (1983) приніс Е. Єлінек світове визнання, а його екранізація, переосмислена знаменитим режисером Міхаелем Ханеке, отримала Гран-прі на Каннському фестивалі у 2001 році. Еріка Когут — професор Віденської консерваторії. Вона вчить своїх учнів класичної музики, проте сама дуже далека від гармонії. Маючи майже сорок років, Еріка спить із деспотичною матусею в одному ліжку й цілком підкорена її волі, внаслідок чого веде подвійне життя. Вдень на роботі Еріка займається високим мистецтвом, а вечорами вештається парком, підглядаючи за парочками, що займаються сексом, а також відвідує доволі дивні місця, де за гроші спостерігає у віконце за оголеною жінкою і нюхає носовички із засохлою спермою інших візитерів. Коли ж у героїню закохується один із її учнів, поведінка Еріки стає зовсім непередбачуваною...

Не признающий никаких табу роман нобелевского лауреата Эльфриды Елинек - это безжалостное, брызжущее ассоциациями произведение об алчности, женоненавистничестве и мещанстве.

Эльфрида Елинек считает роман "Дети мертвых" своим главным произведением, ибо убеждена, что идеология фашизма, его авторитарное и духовное наследие живы в Австрии до сих пор, и она мастерски показывает это в книге. Роман был написан десять лет назад, но остается непревзойденным даже самой Эльфридой Елинек. По словам критика Ирис Радиш, "Елинек сочинила свою австрийскую эпопею. Это - наиболее радикальное творение писательницы по тематической гигантомании и по неистовости языковых разрушений". Основная литературная ценность романа заключается не в сюжете, не в идее, а в стиле. Елинек рвет привычные связи смыслов, обрывки соединяет по-новому,…

Эльфрида Елинек (р. 1946) - выдающаяся австрийская писательница, чьи романы «Пианистка» (1983) и «Похоть» (1989) имели сенсационный успех в Европе и США. Так жестко и одновременно захватывающе о женской судьбе не писал еще никто.
«Любовницы»(1975) - роман о попытке двух молодых женщин устроить свое личное счастье. В одном случае - вожделенный брак, в другом - изломанная жизнь. И в обоих - страшное духовное опустошение, которого героини романа просто не способны осознать.

Эльфрида Елинек — лауреат Нобелевской премии по литературе 2004-го года, австрийская писательница, романы которой («Пианистка», «Любовницы», «Алчность») хорошо известны в России. Драматические произведения Елинек, принесшие ей славу еще в начале 70-х, прежде не переводились на русский язык. В центре сборника — много лет не сходившая со сцены пьеса о судьбе Клары Шуман. В книгу включены Нобелевская лекция Елинек, эссе о театре и пространное интервью писательницы, в котором она делится с исследователем ее творчества А. Белобратовым своими взглядами на жизнь и литературу.

«Простым реалистическим способом повествования точности не добьешься. Поэтому я работаю с языковыми и образными клише, я вынуждаю язык обнаружить свой ложный идеологический характер, подвергаю язык порке, чтобы он, вопреки своему желанию, говорил правду». Эльфрида Елинек

«За дверима» можливо, один з найжорстокіших романів Ельфріде Єлінек, лауреатки Нобелівської премії з літератури за 2004 рік. Хоча твір був написаний ще 1980 року, ті зловісні суспільні проблеми, які в ньому зачіпаються, актуальні й донині. Єлінек спокійно й відсторонено оповідає про підлітків, які бажаючи вийти з тіні старшого покоління, яке вони не розуміють і зневажають, поночі нападають на випадкових перехожих. Попри це, всі вони великі поціновувачі мистецтва, цікавляться новітньою філософією: Сартр дав їм «Нудоту», Камю навчив зовсім протилежному, ніж намагався вчити у своїх творах – він зробив їх «сторонніми», геть позбавленими моральних принципів. У Камю один з героїв убиває араба, «як набридливу муху». Молоді герої Єлінек у своїх екзистенційних пошуках заходять набагато далі…

Классическая музыка… Что интуитивно отталкивает все больше людей от этого искусства, еще вчера признававшегося божественным? Знаменитая австрийская писательница Эльфрида Елинек как в микроскоп рассматривает варианты ответа на этот вопрос и приходит к неутешительным выводам: утонченная музыкальная культура произрастает подчас из тех же психологических аномалий, маний и фобий, что и здоровое тихое помешательство пошлейшего обывателя. Несмотря на все достоинства нашумевшего одноименного фильма, роман «Пианистка» является цельным и самодостаточным литературным произведением, затрагивающим более широкий, чем его кинематографическая версия,…

Эльфрида Елинек (р.1946) - выдающаяся австрийская писательница, известность которой простирается далеко за пределы Австрии. Писательница обладает удивительным даром облекать в слова самые, казалось бы, не поддающиеся описанию состояния человеческой души итела. В центре ее произведений - как правило, женские образы, однако от причисления ее к писательницам-фиминисткам Э.Елинек всегда решительно отказывалась.