Сердечная Оксана

Ще одна, не менш, яскрава повість автора - "Сердешна Оксана". Розповідається про дочку розумної вдови, Оксану. Перша дівка на селі, красива, як калина. До неї сватаються завидні парубки, а вона вертить носом. Та от і до її серця постукала любов. До села приходять москальські солдати і Оксана втрачає голову від їхнього капітана. Любить його всім серцем, а в нього одне на умі "паматросіть і бросіть". Тут мені згадуються слова нашого геніального Шевченка, так і хочеться крикнути "Кохайтеся чорноброві та не з москалями". Насправді в повісті автор підняв дуже актуальну проблему, яка поширена і в наш час. Молоді, наївні дівчата ведуться на красиві очі, красиві слова, обіцянки, а потім з розтоптаною гідністю приносять "подарунок" в подолку. Особливо гірко було читати, коли Оксана власноручно обрізала собі косу, після того, як її обезчестив "коханий". В її образі, я побачила багатьох українських сучасних дівчат, жінок. Що після стількох випробувань, приниження і людського осуду, зуміли вижити, піднятись з болота і розправити крила. Бо жінка, то сила, мудрість та велич і за нами сила!

Читай українське, воно того варте!

Не знаю, в кого як, але особисто для мене шкільні уроки української літератури були аж занадто нудними. Намагаючись слідувати програмі, вчителі просто тупо надиктовували матеріал, задавали питання та завдання з вчительських посібників, шаблонно говорили, використовуючи стандартні фрази з якоїсь єдиної знайденої критики твору. І цим вони просто вбивали весь інтерес до насолодження та істинного розуміння написаного. Бо ж гнались за оцінками, за правильним визначенням художніх засобів, найбільш повною характеристикою головних героїв і т.д. А треба було читати. Читати і думати. Читати і відчувати написане.

«Сердешна Оксана» - твір з шкільної програми, який для мене тоді просто був однією з тем кількох уроків. Прочитала скорочено, гарно відповіла на опитуваннях і забула про нього. А коли зараз повернулась, щоб прочитати знову, вже геть по-іншому сприймала написане. Прекрасна дівчина Оксана. «Білявенька, моторненька, швидка, прудка… Де вона, там з неї і регіт, і сміх, і вигадки». Женихів – хоч відбавляй, обирай, кого забажаєш, але ж ні, як справжній типовій дівчині всі їй не такі. Та от, коли дівчина сама того не очікувала, її серце і думки заполонив один-єдиний – Копитан. Дорослий, красивий, військовий, та ще й як гарно говорив Оксані про кохання… Повіривши його словам, дівчина покинула все і втекла з ним, залишивши свою матір одною в невіданні. Лише пізніше Оксана зрозуміла, що ті солодкі слова лишились тільки словами. Єдине, що він їй дав – «подарунок» у вигляді сина, при тому забравши честь, гідність та красу молодої незаміжньої дівчини.

Не думаю, що в цьому всьому варто звинувачувати Оксану – всі ми, дівчата, не можемо встояти перед силою кохання. Копитан просто використав її почуття у власних вигодах, не думавши ні про кого і ні про що, окрім себе і своїх бажань, от і все. І проблематика даного твору не лишилась у 19 столітті – вона є й нині. Просто зараз, беручи до уваги сучасний спосіб життя молоді, то вже мало кого дивує.

Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями Бо москалі - чужі люде, Роблять лихо з вами

Квітка-Основ`яненко малює нам українське село зі старосвітським укладом, святами, вечорницями, обрядами та традиціями. Оксана - чудова дівчина, і весела, і гарна, і розумненька, єдина кохана дитина своєї матері-вдови. Та і закохалася у москаля, та ще й не простого, а копитана. Аяка проста дівка не спіймалася б на гачок досвідченого залицяльника, та ще й пана? По факту, звичайно, можна у всьому звинуватити Оксану... Але ж вона противилася, хотіла забути копитана, та дівоче серце не встояло перед солодкими словами солдата та перспективами панського життя. Але ж пан копитан обманув її, напоїв, а далі уже все, назад дорогу закрито, вже вона осоромлена.

А взагалі, найзворушливіше у цьому творі те, що коли Оксана повернулася до рідного села, та ще і принесла синочка, її прийняли. Нехай усе село сміялося і глузувало, але була рідна мати, яка обіймала і жаліла, і був Петро, що не дивлячись на все пережите, все ще любив її і хотів врятувати від сорому. І те, що Оксана не погодилася виходити за нього заміж, щоб не ганьбити його доброго імені.

Такий сентименталізм мені набагато більше до душі)