Україна в огні

Не минуло й ста років від Великої Вітчизняної війни, а пам'ять про ті часи у сучасних поколінь доволі обмежена. "Україна в огні" Довженка описує історію цілого народу на прикладі сім'ї Лавріна Запорожця. Скільки випробувань випало на долю його рідних, але вони не втратили людської гідності! Усе багатство смислів кіноповісті осягнути за раз нереально, твір потребує ґрунтовного прочитання. Не забуваймо історії, не повторюймо помилок, що вже відбулися.

Дуже мало творів українських письменників справили на мене враження, але Україна в огні - це дещо неймовірне, життєве та, на жаль, актуальне. Незважаючи на велику кількість персонажів та декілька сюжетних ліній, ми можемо легко зрозуміти кожну історію. На мою думку це твір, сповнений емоціями, і саме вони - головні герої. Автор пише про жахливі, сповнені смертю та горем часи, але це не викликає відразу, напроти, викликає велике співчуття, бажання допомогти людям, що пережели цей страшний період, ці пекельні муки.

Персонажі не ідеальні у повісті. Саме це робить їх більш наближеними до звичайних людей. Можна зрозуміти мотивацію кожного, його переживання та страхи. Саме такі герої назавжди западають у душу - для мене це Василь Кравчина, який, незважаючи на свій сором та страх, зумів…

В школі чомусь ми цей твір не вивчали. Даремно. Взагалі, я знаю, що деякі вчителі історорії рекомендують паралельно читати певні твори. Делеко не кожен вчитель так робить. А ще меньше учнів знаходять час, щоб читати щось, крім основної шкільної программи. Та точно не раз бачила, що, прочитва деякі історичні романи, учні, та й дорослі, починали більше цікавитись історією. В цій книзі, яка, є ще й кіно-повістю, розповідається про історію однієї родини в період Вітчизняної війни. Це старшна сторінка нашої їсторіі. Тоді, по суті, на більшій частині территорії Украини йшла не одна війна. Воювали з німцями, а були й ті, хто ще воював не тільки з німцями, але й проти СССР. Довженко вибрав для своєї розповіді біль звичну лінию. Але від цього вона не стала мешн жахливою, чи менш трагічною.…

Читается эта вещь довольно-таки сложно. Очень рваное повествование, действующие лица и декорации то и дело меняются, реплики рубленые, короткие - в принципе, Довженко сразу предупреждает в предисловии, что это наполовину повесть, наполовину киносценарий. Но сказать я хотел не об этом. А о том, что, читая эту повесть сразу после "Чорного ворона" Шкляра, в глаза бросаются схожая черта обеих книг, написанных в разные эпохи, но про одну землю. И эта черта - соцзаказ. Ни у Шкляра, ни у Довженко нет и толики объективности (хотя ладно, у Довженко примером объективности может служить партийный функционер Лиманчук). Обе книги, хотя и написаны очень хорошо, и пронизаны любовью к Украине, очерняют врага - заметьте, не описывают его, а очерняют. Как будто недостаточно было зверств нацистов на…

Боляче навіть читати про страхіття війни, які пережила родина Запорожців та ще багато-багато родин в Україні та у всьому світі. Якщо чесно, мене трохи дивує, що ця книга не входить до шкілької програми, адже саме на таких творах діти повинні вивчати історію незламності духу українського народу.

Я закохалася. Я просто безмежно закохалася в цей твір. Я хочу мати його в домашній бібліотеці і перечитувати, перечитувати й перечитувати. Хочу вірити. Хочу знемагати від віри на надриві останнього подиху. Хочу знати, що ми - українці, що ми - нація. Ми можемо. Точніше, зможемо...

Ця книга надихає. І водночас розчаровує. Вона - про нас. Про наших батьків, дідусів і бабусь. Про їхнє життя, про їхні страхи й сподівання. І про наші також.

Ця історія в сучасному світі стала надзвичайно актуальною. І вона повинна жити. Її потрібно читати. Щоб знати. Щоб розуміти. Щоб не забувати...

Два роки тому, коли було анексовано Крим, коли розпочалися бої на Донбасі наша країна котре розділилась і от подруга моєї сестри запитала в неї, а звідкіля в тебе патріотизм до України, нас же цьому не вчили. Пройшло більше 70 років від початку війни, а ми так і не навчились бути патріотами своєї батьківщини. Ох, правий був фон Крауз українців дуже легко розділити обіцяючи, заманюючи, пропагандуючи. Мене вміємо любити нашу землю, ми не маємо чим пишатися. Хоча ні маємо, просто ми не знаємо наших пращурів, ми не знаємо свого роду. Чи багато з вас знать навіть своїх прабабць й прадідів. Ми навіть не вміємо співчувати й допомагати нашим сусідам і близьким. Моя хата скраю я нічого не знаю. Ті хто готовий полягти за державу, за батьківщину потрапляють до нашої бюрократичної машини, яка ламає…

Певно, при написанні цього твору Довженко брав собі за мету звеличити український народ у його боротьби проти загарбників… А чи вдалося це? Кіноповість повна ідеології, що особисто мені попсувало її читання, що вона стала аж нестерпною. Це прекрасний приклад антивоєнної літератури, гуманістичної, хоча й, можливо, трохи комуністичної. Проте одразу я кажу сам собі: «Тоді інакше й бути не могло: або розстріл, або партія».

Важко навіть уявити собі, що всі описані звірства, що скалічені люди, що пошматовані тіла, розбиті сім’ї тоді розсіялися всією Вкраїною. Важко й уявити героїзм наших людей, які віддавали своє життя за грудочку рідної землі. Але тут автор відійшов від ідеалізації українського народу у боротьбі, намагався показати правду, розказати про зрадників, фашистських прихвоснів. Він…

Дуже хороший твірю Спочатку думала, що мені зовсім не сподобається, але після декількох сторінок я зрозуміла, що це шедевр української літератури. Читаючи цю книгу захоплюєшся народом, жінками, чоловіками, які пережили це. Вони були наскільки сильні духом, які ми вже ніколи не будемо. Не можу навіть уявити, як вони могли це витримати і боротися за свою Батьківщину. Довженко свої словом торкнеться душі кожної людини. Всім раджу цей твір!