Янгол з ароматом кави.

Мій ранок традиційно, ось уже кілька років, починається з кави. Я не пам'ятаю той день, коли вперше скуштувала цей смачний напій. Але  в спогадах назавжди залишиться момент, коли  мене пригостили справжньою кавою. 
З тих пір минуло багато років. Багато чого змінилося. Майже все (принаймні у моєму житті). 
Та Варшавський залізничний вокзал завжди асоціюватимеся із ароматною кавою, яку я смакувала у привокзальній  кав'ярні.  Десь там, до сьгодні, залишилася частинка душі  юної дев'ятнадцятирічної дівчинки, що загубилася у великому  незнайомому місті. І пан СтанІслав, болгарин з українським корінням, теж там. Це він пригощає налякане дівча, а пізніше саме він допоможе зорієнтуватися у чужому місті, купити білета і так далі ( але то вже зовсім інша історія). 

А поки що є кава, смачна, запашна, без цукру, чорна-чорна. І двоє людей, які ледь розуміють один-одного (коріння виявилися  третього покоління). Але щоб протягнути руку допомого-коріння не потрібні. 

Я знаю, якщо янголи існують, то саме одного із них я зустріла в один із останніх днів  жовтня майже півжиття тому. 
Мій янгол був з ароматом кави. І мав чарівну усмішку і добре серце. 
А ще він знав, що "всі, навіть найдрібніші, приємнощі, які ми робимо комусь, не забуваються...."

Чашка кави на столі. Смакує. 
Чуже місто за вікном, життя вирує. 
Десь у тьмі лісів мій потяг загубився, 
Та за мене добрий янгол заступився. 

Я не знаю, що там як-все буде потім. 
Ще прийде до мене, певне, долі потяг. 
Буде все ще-адже світ такий цікавий, 
Та сьогодні філіжанка кави
Моє серце тихим щастям   напуває, 
Вірте люди, чудеса бувають.