Є книги для дорослих - неймовірно нудні, повчальні, товсті і без картинок. Є книги для дітей - яскраві, захоплюючі і, що вже гріха таїти, трохи примітивні. А є такі чарівні книги, які написані для дорослих дітей, якими, зізнайтесь, є в душі кожен з нас. І "Вафельний серце" - явно одна з них. Дуже світла історія про дитинство і справжню дружбу.  Про засніжені горби і катання на санках.  Про канатні дороги між дахами і схованки на деревах.  Про веселі свята і струси мозку.  Про вірность і любов. Ну й, звичайно ж, про вафлі. Книжка не тільки цікава, вона смачна.

Впродовж читання мене прямо переслідувала думка, яку я ніяк не могла вловити, спогад зі смаком і запахом. Прямо з дитинства. Підсвідома пам'ята намагалась мені щось сказати, а я ніяк не могла зрозуміти що саме. І тільки-но я перегорнула останню сторінку книжки і прочитала рецепт "Вафельного серця", ноги самі понесли мене в кладовку, де серед всякого хламу і безладу, на верхній поличці порохом припала безцінна річ з дитинства - електрична вафельниця. Така, пам'ятаєте, її половинки треба було старанно затискати руками, бо як не затиснеш правильно - тісто буде шипіти, і вафелька не прожариться. Згадалось, як мама пекла смачні вафлі, запах невловиою хмаринкою розлітався по квартирі, а ми з сестрою з нетерплячки, обпікаючи пальці, напихались ще гарячими вафельками, недаючи мамі змоги поскладати коржики на купу...

Я витягла з кладовки вафельницю (виявилось, вона не тільки припала порохом, а й трохи поржавіла), записала рецепт вафельок (яким великим було моє здивування, коли я зрозуміла, що мамин рецепт збігається з книжковим) і сьогодні влаштую флеш-бек в дитинство, де світить сонце, шумить море і шалено б'ється "Вафельне серце", завжди наповнене любов'ю і дружбою.

Сидеть на диване у бабы-тёти и есть горячие вафли под шум дождя на улице — лучше этого нет ничего на свете. Я попытался вспомнить что-нибудь лучше этого, но не вспомнил.