4 декабря 2016 г. 11:25
5K
4.5
У меня сегодня много дела:
Надо память до конца убить,
Надо, чтоб душа окаменела,
Надо снова научиться жить.
После неплохо прошедшего знакомства с поэзией Анны Ахматовой о любви я решила приступить к какому-нибудь более серьёзному её произведению. Мой выбор пал на данную поэму.
Это очень сильная поэма. Пронзительная. После неё невозможно не расстроиться. Невозможно не разозлиться на этот мир за его жестокость и несправедливость.
Ахматова очень простыми словами смогла описать всю суть тоталитарного режима. Она передала страдания матерей, тоску за мужьями и сыновьями. Она передала надежду. Надежду на то, что когда-нибудь всё изменится. А изменилось ли?..
Комментарии
Я зрозуміла, що ти маєш на увазі, Дарусю, це я так жартую ("плоске" почуття гумору, ага, але це, напевне, генетичне). Я в поезію теж не закохана по вуха, але Ахматова десь відчувається чи розуміється на іншому рівні. Я завжди вважала, що людині подобається те, що вона розуміє підсвідомо, що їй близьке духовно, а це головою не осмислиш. Принаймні, саме так в мене склались стосунки із "Бумбоксом" (+ неймовірний тембр Хливнюка), наприклад.
А хіба є щось серйозніше за любов =) ? Мені здається, вся творчість Ахматової "пронзительная". Я познайомилась з її віршами в твоєму віці й досі вважаю її геніальною в увіх аспектах. На півсходинки вище тільки Ліна Костенко.