5

«Оточіть серце мурами - і воно забуде, що таке любов… або навчиться бачити крізь стіни»

Книга «Фортеця для серця» це роман-картина, це живий витвір мистецтва, що наповнений життєдайною потойбічною силою. Картина ця приковує погляди, захоплює увагу та довго тримає в полоні. Молода художниця, справжній митець, Леся може намалювати життя таким як воно є. А яке воно є те життя? Життя це боротьба зі смертю, з безгрошів’ям, з несправедливістю. Леся може розмалювати сірі будні в живі яскраві кольори, подарувати дітям казку і вдихнути життя в неживе. Пощастило ж учням з вчителькою малювання!

Леся сирота, яку виховала бабуся, вона щедро повертає тепло й піклування всім, хто про неї дбає: і бабусі, і тітці, і подрузі. Вона справжній генератор доброти і добрих справ. Іноді, читаючи, ловила себе на думці, що таких добрих людей на світі не буває. Певно, що образ головної героїні дещо перебільшено позитивний. Але не приторно солодкий.

Митці (ходужники) дивакуваті особистості, самобутні. Кожен вбачає для себе свою особливу виняткову долю. Про таких кажуть: «У них все не як в людей». Вони мають особливе світовідчуття, емоції і почуття у них мають виняткове забарвлення, сягають високих щаблів. Вони виливають їх в картини, віддаються їм повністю. Закохані в мистецтво. А коли приходить справжнє кохання до протилежної статі, вони лякаються його, як діти. Побоюються відкритися і сказати «Так». Любов це не коли тіло голе, а коли душа.

Проза Олени Печорної це справжнє відкриття для мене. Такі живі герої, картинки зі сільського життя-існування, а описи природи (!) просто пасторальні. Це другий роман авторки, що я прочитала. Він дещо схожий настроєм на «Грішницю», підняті на поверхню ті ж проблеми (пияцтво батьків, животіння та вимирання села, хвороба дитини, безгрошів’я, добра сусідка, небайдужі люди) – це повторювальні мотиви але в дещо іншій варіації. Ну і звісно хепі-енд.
Чудовий роман. Рекомендую!