Рецензии на книги — Олена Печорна

Яка болюча і сумна книга про втрату. Читалася важко, не тому, що погано написана, а тому що тема страшна, від неї боліло серце, і це насправді, а не просто художній вислів. Смерть дитини - що може бути страшніше? Тільки неможливість покарати того, хто заподіяв зло твоїй кровиночці. Біль втрати такая страшна, що перехоплює подих, а спрага помсти така велика, що роздирає навпіл. І немає ніякого виходу нізвідки. Тільки пекучий відчай роздирає серце на шматки. Та щоденник загиблої донечки, яка ніби здогадувалася про близький відхід, рве душу.

Як жити, якщо її немає? Для чого бізнес? Нащо ця розкішна жінка поруч тепер, коли немає його Оксанки? Чужа, байдужа, з думками. Що він не розділяє. Тепер не розділяє. Вона може й нічого не винна, але Анатолій уже досяг свого дна, того, від якого не…

В предисловии оговаривалось, что Печорная, как автор начинающий, весьма неплоха, но ей стоит доработать свой талант и избавиться от мелодрамного пафоса. Я изначально не обратила внимания на эти слова, мало ли людей вредных бывает в этом мире, но потом... Это очень душная книга. Дело даже не в жаре, которая в каждой ж. затычка (я тут серьёзно), а в том, что нам дают окунуться в лихорадку отца, потерявшего дитя. Да, ходить улыбаться и строить после такого новые планы смогут только единицы, но его реакция, эта болезненность и прям бредни меня уже начинали сжимать за горло. Аж язык лип к нёбу, так всё это сушило. Меня раздражали и сбивали с толку извечные авторские метафоры. То жара у неё везде суётся, то ночь, то ещё что. И ты даже не сразу понимаешь о ком или о чём речь. Кто это встретил…

Порятунок всюди, де є любов.

Неймовірна мова роману. Кожне слово насичене відтінком смутку, кожен рядок передає біль, що випав на долю героїв твору.

Батько втратив дочку і хоче помститися жорсткому вбивці. Лише на перший погляд дівчинку він втратив в момент вбивства. Насправді це сталося ще тоді, коли він розлучився з першою дружиною. Саме з того моменту почалися руйнуватися долі цих людей. Піддавшись бажанню нових відчуттів він втратив найрідніших людей. Тепер пекучий біль не дає можливості зупинися. Їм керує бажання помсти звірові, що забирає життя в маленьких дівчаток. Книга – не детектив і не трилер. Вона наскрізь пронизана людськими почуттями, а не сценами кривавих вбивств та жорстоких знущань.

Все ж таки ми повинні приділяти своїм дітям якнайбільше уваги. Щоб краще розуміти їх. Щоб…

А знаєте, мені сподобалося. Було трошки страшно й дуже боляче від усвідомлення, що життя пропливає повз, тікає, як вода між пальців. Але такі твори часто стають приводом для прозріння читачів. Власне, це та сама історія про "око за око", але з такою кількістю побіжно покалічених доль, що несамохіть відчуваєш, як упізнаєш у всіх цих історіях своїх близьких - і не дуже - знайомих. Насамперед є герой, який хоче справедливості. У екстремальних обставинах він раптом розуміє, що все, чим він жив, - фікція, ілюзія, яку він сам собі вигадав і в яку сам повірив. Насправді справжнє зовсім інше, і цього вже ніколи не буде, бо є незворотні речі. Крім того, він тепер знає, що часом зовсім чужі люди можуть бути рятівним колом, а ті, кого вважав найважливішим, - просто мильна булька. Із цим важко жити…

Не часто читаю сучасну українську літературу. Цього разу якось книга сама трапилась до рук. Просто зайшла до крамниці і книга сама мене обрала. Так іноді буває. Ця книга написана мінорними фарбами, її можна вважати осінньою: морок, дощ, густі тумани, скована кригою вода, голі дерева гнуться під пронизливими вітрами – все це співставляється з настроєм, та мабуть і з життєвим шляхом, головної героїні роману – Лариси.

Важке дитинство, його майже не було: батьки заглядали в чарку, єдиними прикрасами матері були синці, єдиним харчем - потайки вкрадена «закуска» у батьків, холодний будинок, зґвалтування, смерть двомісячної сестрички, що була єдиним світлим промінням в житті Лариси. Далі - дитячий будинок, домагання директора, життя все жорстокіше ставилося до неї. Але Лариса, що мене дуже…

«Оточіть серце мурами - і воно забуде, що таке любов… або навчиться бачити крізь стіни»

Книга «Фортеця для серця» це роман-картина, це живий витвір мистецтва, що наповнений життєдайною потойбічною силою. Картина ця приковує погляди, захоплює увагу та довго тримає в полоні. Молода художниця, справжній митець, Леся може намалювати життя таким як воно є. А яке воно є те життя? Життя це боротьба зі смертю, з безгрошів’ям, з несправедливістю. Леся може розмалювати сірі будні в живі яскраві кольори, подарувати дітям казку і вдихнути життя в неживе. Пощастило ж учням з вчителькою малювання!

Леся сирота, яку виховала бабуся, вона щедро повертає тепло й піклування всім, хто про неї дбає: і бабусі, і тітці, і подрузі. Вона справжній генератор доброти і добрих справ. Іноді, читаючи, ловила себе на…

Написано неймовірно якраво й живо. Мова роману незрівнянна. Всі картини чітко вимальовуються у голові, а всі почуття відчуваються так, наче вони мої. Герої живі й реальні. В двох словах мій захват не поясниш. Це непересічна книжка! Кожен, хто володіє українською мовою, багато втратить, якщо не прочитає її. Це рівень справді зворушливої якісної сучаної літератури.

Порятунок всюди, де є любов

Це - ідея, мораль цієї книжки. Саме ця фраза є ключовою і ховає в собі сенс роману. Цю книжку рекомендую абсолютно всім. Ніхто не залишиться осторонь такої чудової літератури.

Книжка дуже сумна і в ній мало надії... але прочитала я її за один день. Дуже шкода головну героїню, на плечі якої з дитинства ліг страшний тягар і якій довелося стільки всього пережити. Роман дуже реалістичний, і хоча я не належу до сентиментальних людей, які ридають над книжками й фільмами, ця книжка в кількох місцях змусила заплакати. Рекомендую.

За кожен твій вчинок хтось десь щовечора просить Бога

Я невіруюча, але ця фраза мені подобається.

Важко вибратися із пекла, якщо твоє життя там не закінчилося, а почалося. Важко мати хоч якісь моральні цінності, якщо змалечку хоч якогось прикладу для наслідування годі було й шукати у найближчих. Важко тягнутися до добра, коли ти постійно повертаєшся в ті низи, з яких так прагнеш вирватися. Це одна із тих книг, над якими не соромно і поплакати. Я щиро вірю, що тут немає передозування у негативі, бо тисячі людей живуть так, як Лариса: адже що може чекати на дитину, яка нікому і ніколи не була потрібною? Все СТРАШЕННО логічно. Згадайте історію Оксанки Макар, від якої два роки тому жахнулася Україна.

Книга важка, і на хеппі-енд я не сподівалася. І, якщо чесно, я в нього все ж не повірила.…

Я так не плакала над жодною книгою, над жодним фільмом, над найсопливішими мелодрамами. А тут я ридала над кожною сторінкою. Таке враження, що сама вимучила весь той жах і біль. Але після того стало якось набагато легше дивитися на оточуючий світ і розуміти, що він прекрасний, а не такий, як у цьому романі... Парадоксально, але після прочитання проходиш через якесь ніби очищення, незважаючи на те, що книга - дійсно набір всіляких бід та страхів...

Вони були скрізь удвох. Повсякчас, щомиті, як навіжені. Немовби за хвилину світ подібно до сонця міг скотитися в безодню океанських хвиль. Неквапом блукали вуличками, хотіли торкнутися поглядом кожного куточка й квіточки. Їздили велосипедами. Наввипередки, щоб вітер в обличчя. Навіть діти заздро дивилися вслід. Шукали черепах і писали на панцирах уявні імена. Чекали на відплив, щоб пройтися рифом. Куштували десятки незнаних страв, годували одне одного з рук. Плавали в басейні, аж поки на шкірі починали бігати мурахи, ішли танцювати на невеличкому майданчику серед вогників. Милувалися місяцем, круглим, велетенським. Обом здавалося, що тут він має інакше обличчя. Потойбічне. Упивалися ніжністю до повної знемоги. Засинали в обіймах. Прокидалися, шепочучи крізь сон: - Ти тут? - З тобою. -…

Меру нужно знать!

Этот роман - набор ужасов, неприятностей, проблем, опустившихся на голову бедной женщины, несчастной героини, жертвы обстоятельств и, я подозреваю, кармы. Потому что концентрация кошмаров превышает всевозможные кармические законы: насилие в семье, убийство, алкоголизм, наркомания, изнасилование, торговля людьми, самоубийство, страшнейшие болезни (рак и СПИД), проституция, убиение младенцев, избиение: младенцев, беременных, детей; проституция, тяжелая беременность, пожар, утопление, повешение, оружие, сиротство, интернат, инцест, бродяжничество и Чернобыль как апофеоз. Что ни страница - то боль, смерть, отчаяние, слезы, истерики, плач и рыдание. Кошмар и неправдоподобность. Квинтэссенция национальной литературы: женщины голосят, мужчины бьют женщин, дети умирают, женщины…

Для мене це геніальна книга! Таке відчуття, начеб-то не читаєш, а тримаєшся за одну-єдину струну і страшно поворухнутись, бо вона от-от порветься. Історія життя талановитої художниці Лесі вражає переживаннями, трагедіями, болем і щастям. Ще в дитинстві дівчинка залишилась зі своєю бабусею, бо її батько покінчив життя самогубством, а мама кудись зникла. Так боляче було читати про болючі згадки дитини, її сум за мамою. Лесю рятувало малювання. Цей талант передався дівчинці від мами. Спочатку бабусі не подобалось хоббі онуки, але пізніше всі звикли. Адже дівчина писала прекрасні картини. Леся присвятила своє молоде життя подругам, бабусі та школярам, бо викладала малювання у школі. Про себе вона забувала. Лише мовчки мріяла та малювала. І ось прийшло кохання. Справжнє. На жаль, через…

Я такої депресивної книги не читала вже давно. Що не сторінка - то якась біда. Я не плакала, я тільки дратувалась: невже й досі ми маємо за героїню подібну жінку, котра страждає і бере на свою долю всі можливі і неможливі біди та нещастя? Згвалтування, інтернат, побиття, викрадення, проституція... Чи не всі біди світу зібрані в одній. Я лише думала, якби от все це розвивалося в часи війни, це б красиво довершило і без того до смерті трагічну картину.

І Олена Печорна, безумовно, теж... Неймовірна історія, яка здатна оживити кам'яне серце. Здавалося, коли всі подружки знаходили свою долю, обпікалися, були щасливими у коханні, Леся Райська мала єдину любов і на все життя - малювання. Пензлі й фарби завжди супроводжували юну художницю. Пензлями й фарбами вона, можливо, написала собі долю, прекрасну й гірку водночас. Дитинство дівчинки було не легким. Уявляєте, як жити з бабусею, бути позбавленою маминих поцілунків у чоло й татових жартиків про хлопців? От і я не уявляю. А Леся жила. Не зважаючи на все це, вона виросла дівчинкою з добрим серцем. Її вчинки не були позбавлені моралі, а якщо й нагадували щось дуже віддалене, то проти долі, панове... Я встигла полюбити Олену Печорну, якась вона близька, рідна, ніби подружка, яка зазирає в…

Я зрозуміла, як може любити мати. Я зрозуміла, як дитинство вирішує кардинально ВСЕ. Тепер я знаю: "Коли не бачать очі, людину веде серце". Я побачила, як маленька десятирічна дитина боролася за життя, хапалася за останню цівочку хліба, який відбиток вона залишила дорослій собі. Ларису пошматувало життя. Грішниця? Свята грішниця, дійсно. Напевно, одна з найкращих книг сучукрліт. Ви будете плакати, беріть хустинки.

Її краса стала її прокляттям: чоловіки жадали її — і вони отримали бажане, а вона — невиліковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селі Чорнобильської зони. Позаду залишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дитбудинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали… Читаючи книгу, не могла повірити, що на долю однієї жінки може випасти стільки нещасть. З кожною новою бідою все більше хотілося чогось світлого, чогось прекрасного або хоча б спокійного. Навіть не думала, що знайдуться сили все пережити,але правду кажуть, Бог не дає нам того, чого ми не зможемо винести. Книга - супер!!! Усім, хто любить життєві історії, РЕКОМЕНДУЮ!

Коли людині страшно комусь розповісти свої таємниці, їх можна викласти на папір. Саме так вчинила Лариса, головна героїня книги Олени Печорної. Лариса з'явилась на подвір'ї сільської знахарки, старенької Марії Степанівни абсолютно неочікувано. Хто може приїхати сюди, в глухе село Чорнобильскої зони? І чому? Молодим би жити у великих містах, а тут...доживают старенькі свого віку. Про своє минуле обидві жіночки мовчали: в Марії Степанівни помер єдиний син, чоловік просто згас, це було наслідком найстрашнішої ядерної трагедії ХХ століття; Лариса ж ніяк не могла розкрити своє життя, а воно насправді виявилось страшним: батьки-алкоголіки, вбивство любої сестрички; дитбудинок; зґвалтування тим, кому за це нічого не буде...А далі настрашніше - хвороба єдиного та такого дорогого синочка. Заради…

Серед трьох прочитаних книг авторки, ця сподобалася найбільше, адже дуже щемлива і торкається потаємних душевних струн.
В її основу лягла історія життя реальної жінки, уродженої австрійки, а рішенням долі, чи , радше, радянської влади, селянки Чернігівської губернії. Вражає мужність, з якою Франциска Францівна зустрічала все, що приготувало для неї життя. Книга обрамлена сучасністю, в якій Жанна Валеріївна, в минулому київська журналістка, шукає свій шлях до щастя на тій же Чернігівщині. Сили пройти свій тернистий шлях їй додає проєкт про "німку" з Горбова та подруга Тетяна.
Читаючи такі історії розумієш, що світ тримається саме на жінках -  простих жінках-трудівницях, які встигають все, допоможуть, порадять і розрадять; земних жінках , у затінку яких відчуваєш себе вдома.

Не думала,що ця книга мені так сподобається.Почавши читати її ,де на героїню падають все нові і нові проблеми і кінця краю немає,не думала що чимось хорошим закінчиться,а ні ,я помилилась.Чудова книга.