3

Нудоота...
«Лексикон» потрібно читати у ситуації безваріативності та тотальної безвиході. Коли ти опинився у плацкарті в компанії не надто інтелектуальних/веселих/балакучих супутників, шах/доміно/карт ніхто не прихопив, твій телефон/айфон/смартфон розряжений, а за вікнами мелькає лише степ, що навіть подивитися нема на що. Або коли зимовим вечором вимкнули світло, нема пристроїв на кшталт ноутбуку, а є лише недопалок свічки і вона – збірка «Лексикону таємних знань». Або у Сибіру, в Карпатах, у Тибеті, без благ цивілізації та людей, коли всі думки вже обдумані, мрії вимріяні, а голоси в голові стихли та занудилися. Коли нудьга підступає до горла та душить своїми великими, страшними лапами – треба хапатися за цю книжку.
Тільки тоді, у сутінках, у самотності, можна осягнути всю загадковість цієї незрозумілої прози.
На жаль, ніхто мене не попередив про особливості сприймання, і я, ознайомившись з рецензією у «ШО», завчасно озброїлась горнятком кави. Горнятка було мало, бо на цю нудоту не вистачило б і кількох відер тієї кави, що своєї солодкістю набагато приємніша за в’язку збірку.
Мабуть, каву радили, щоб не заснути. Точно, як же я не здогадалася…