3 Спойлер Сила в єдності — тільки тоді можна подолати ворога

Я читала цю повість ще в 2010 році, мені було 12 років, я була семикласницею і поклала цій книзі 3 з 5, вона мені дуже не сподобалася.

Тепер мені 24 роки, я перечитала вдруге, і моя думка змінилася: здається, я тоді не зрозуміла твір, для мене була нудною мова, якою писав Франко, і батальні сцени у 12 років — не моє. Я навіть призабула про що твір.

Через 12 років змінилася я, моє сприйняття. Мова: жива, проста, якою і говорили люди того часу, а це 1241 рік, захід України, цю мову я розумію. До того ж батальні сцени вдалися Франкові особливо добре: вони ефектні, лаконічні, трохи драматичні (особливо кінцівка), їх поглинаєш швидко. Та й саму повість я прочитала за 1 день.

Головних героїв у нас четверо: Захар Беркут – місцевий мудрець-знахар, який завжди знає що робити; Максим Беркут – син Захара і найкрутіший хлопець на селі; Тугар Вовк – боярин, якому князь Данило подарував землі за боротьбу проти татаро-монгол (як виявилося пізніше, князь просто хотів швидше від нього позбавитися); Мирослава – донька Тугара Вовка, кохання всього життя Максима, і до кінця твору прийомна дочка Захара.

Дуже колоритні герої. Думала, що Максим помре в кінці, але Франко обхитрив.

Динамічна повість: тут є і кохання, і війна, кінематографічна, пригодницька, гостра соціальна драма з історичними елементами.

Історія закінчиться оптимістично: карпатське плем'я села Тухля перемагає монголів, оскільки вони діють згуртовано. Також Мирослава їм допоможе, бо вона не на стороні свого батька-зрадника, який пішов до монголів і разом з ними нападає на плем'я.

Повість історична, має в собі реальні напади монголів на українські землі в згаданий рік. Звичайно, даних про те, чи саме вони нападали не плем'я цього села немає, але є захоплююча істрична основа.

Повість показує, що власну землю, волю, свободу потрібно захищати власними руками. Сила в єдності, соборності — тільки тоді можна подолати ворога.

Порушена тема взаємовідносин батьків та дітей. Наприклад, Захар Беркут та його син Максим дуже допомагають один одному, живуть в злагоді, Тугар Вовк і Мирослава — приклад, коли Мирослава відхрещується від батька, бо він зрадив українців, оскільки перейшов на бік монголів, її не цікавить думка батька про те, що він проти, аби Максим був чоловіком Мирослави.

Несподівано у книзі була піднята тема ще живого язичництва і гостро актуальний мотив про те, що вір у що хочеш, але поважай віру чужу. Взагалі, головною цінністю твір ставить свободу, вірність і все-таки розум. І тільки після – любов. Навіть люблячи батька, героїня засуджує свого батька-боярина, який продав свої землі, відрікається від нього. Навіть люблячи всім серцем сина, Захар Беркут не погоджується на умови монголів, розуміючи, що це принесе біду багатьом.

Герої дещо романтичні. Але в повісті добре працює сама національна ідея, яка показує нам, до яких ідей потрібно прагнути. Франко тут дає надію на краще майбутнє. Напевно, за рахунок елементів романтизму, зокрема – чудесний порятунок Максима і специфічна символіка – образ Сторожа, який захищає село. Мені хочеться вірити, що і в наш час вороги будуть покарані і запанує мир, без зради, без крові, лише наповнений любов’ю. Утопічна мрія, звичайно, але краще вже так.