5

Час іде, а Роздобудько читається, як і 6 років тому - легко і без завищених очікувань. Я знаю, что буде сюжет, я знаю, що буде хороша мова і цікаві імена.
Ірен - це як стара добра подруга з іншого міста, з раннього дитинства, загадкова і смалить довгі цигарки. Кожного разу вона розповідає тобі історію настільки відверто, нібито це сталося з нею самою, в кожному герої - вона. І прибріхує. Але ти знаєш оцю її тягу до містики, до передбільшувань, п*єш каву, слухаєш оце розтягнуте і з напівмороку, відмічаєш про себе "художні перебільшення" але думаєш :"Нехай, нехай". Тобі ж цікава ця історія. Про богему, про гори, про кохання. Про биття головою в стінку в кінці-кінців. Про дорослішання і переломні дев*яності, коли ти ше була в пелюшках і цього всього не застала. А потім, коли в кадрі твого особистого фільму з*являється руда дівчина - ти погоджуєшся з своєю слабкістю, але розумієш, що поганою ця книжка бути не може.

...

Книжка хороша. Початок і закінчення як завжди стають напівдорозі. Ти ще можеш пів годинки посидіти і подумати, як було б логічніше закінчити цю історію, але щоб не зламати її шарму. І розумієш, що ніяк. Ірен тебе обскакала.

...

По сюжету книжки. Ну сюжети вони з життя, правильно - хоча б трошки. Так от...Мужики...Ну вони звиздець дивні створіння=)