Книжный портал
с персональными рекомендациями
и личными коллекциями
  • 15 000 000оценок книг
  • 940 000рецензий на книги
  • 58 000 000книг в коллекциях
Зарегистрируйтесь или войдите
Пароль будет создан автоматически и отправлен вам на почту, или ввести пароль самостоятельно

Обзор профиля Marlentochka

Информация

Эксперт Эксперт Лайвлиба
Имя: Марлена Пол: женский Дата рождения: 11 декабря Местоположение: Киев Дата регистрации: 10 сентября 2013 г. Статус: Гуру Рейтинг: 11 тыс. баллов Индекс активности: 63 балла

О себе

Я не люблю дни, когда становлюсь старше на один год. Я люблю дни, когда становлюсь старше на одну книгу. (с)

ATaUM.jpg

1/24

of19r5kw-r.jpg

Оценка Marlentochka:  4.5  
Здесь пахнет счастьем, это Греция. Люди неподвижны, они неторопливо смотрят, как мы проезжаем мимо них, они дышат. Видишь ли, Момо, я всю свою жизнь работал много, но работал неторопливо, спокойно распоряжаясь собственным временем, я не хотел повысить торговый оборот или чтобы ко мне покупатели выстраивались в очередь. Неспешность, — вот в чем секрет счастья.

Неспешное повествование, умещающее в довольно небольшом объеме огромный кладезь мудрости и любви. Мудрости жизненной, которая характерна все таки больше людям с Востока, другие люди/расы/народы так мыслить не умеют. История брошенного мальчика, который обрел нового друга, отца, наставника. История грустная, печальная, но она учит самому главному - видеть красоту вокруг себя, жить в эту минуту и ценить её.

Если бы все покинутые дети… Развернуть 

Оценка Marlentochka:  4.5  

Дафна видимо очень любит старинные замки - если не французские, то английские (по крайней мере, в этом флешмобе мне попадались именно такие её книги). А еще она любит описывать гнилую жизнь обитателей этих старинных домов.

Небанальная история о борьбе молоденькой простушки с призраком первой жены мужа - Ребеккой. Борьба мучительная и местами слишком слезливая, усиливается присутствием преданной Ребекке управляющей поместьем - миссис Дэнверс. Сначала вроде ясно, кто ангел, а кто демон, но потом все перемешивается и второстепенные герои выходят на новый уровень.

Понимаю, что пишу какую-то чушь, ибо книга прекрасна. Прекрасна во всем - сюжет, язык, интрига, герои, описание ландшафтов. Только Дюморье может так заставить любить или ненавидеть героев. Только высшие оценки, только аплодисменты.… Развернуть 

Любимые авторы — 3

Ремарк, Хемингуэй, Белль, Цвейг, Маркес, Андрухович, Кинг, Фаулз, Милорад Павич

Значки — 4

Книги с особым вкусом и ароматом 21 книга

Буду добавлять сюда все книги, которые попробовала сама и они пришлись мне по вкусу.
Судим не только по названию, но и по секретным ингредиентам.
Советуйте книги сладкие, книги вкусные, ароматные, горькие и пряные.
Будем… Развернуть 

Мои Желанные Сокровища (для игры "Книжный сюрприз") 47 книг

Дорогая моя Волшебница/Волшебник из страны Книжного Сюрприза!!!

Заранее большое спасибо тебе за книжки и приятные эмоции, которые ты мне подаришь!!! И за то волшебство, которое наполняет дом, когда я тащу туда посылку)))… Развернуть 

Гаррі Поттер: Магія, наповнена життям

Перше враження або дуже хибне, або дуже правильне. Але дуже часто у моєму житті (та думаю, не лишу у моєму) траплялось так, що з першого погляду виникала або гостра антипатія, або повна байдужість до книги/фільму/явища/людей, а з часом думка змінювалась. І якщо з людьми це не завжди переходило в стадію "любов всього мого життя", то книги ставали улюбленими. Просто книги не розчаровують, на відміну від людей.

Пригадую своє знайомство з Хлопчиком, що вижив це був осінній вечір далекого 2002 року, я була у шостому класі. Брат, котрий старший від мене на 11 років, приніс додому касету з новим фільмом, мовляв "крутий фільм, всі радять, ось купив". Не можу пригадати, чому я скептично віднеслась до обкладинки касети, але одна думка про те, що я починала дивитись Гаррі Поттера на відеомагнітофоні одного зі мною віку, мене зараз маховиком часу кидає на 12 років назад)))

Фільм мені не те, щоб не сподобався.... він мене залишив байдужою! Ну хлопчик чарівник, ну сирота, ну філософський камінь - у окей, ще одна казочка (певно, ще одне підтвердження того, що ми потребуємо більше чарів та казок з віком). Подивилась і забула.

Пройшло два роки. Я поміняла школу, переїхала жити до тітки, для читання вистачало шкільної програми (я ж сама як Герміона - все читати тільки повністю, жодних хрестоматій, "ай піду но я в бібліотеку"). Якось двоюрідному племіннику купили першу книгу про Гаррі Поттера - треба було привчати дитину читати. Я сіла погортати книжку, сторінка за сторінкою і за добу я її прочитала, відірватись просто не могла! Племінника читати так тоді і не привчили, а ось Марлена підсіла. Зібрала всі кишенькові гроші і купила "Таємну кімнату". І тут почалась ломка - книги закінчились, продовження ще нема, нетерпіння розриває, фантазія бурхлива....

Додам, що тоді в моєму дууууже малесенькому містечку інтернету ще не було. В місцевих газетах про Гаррі Поттера чомусь не писали і вихід нових книг не анонсували. Десь чула, що ніби вийшла третя і четверта частини, але дістати тоді не могла. На якийсь час магія випала з мого поля зору, аж поки я з братом (котрий і приніс колись касету) поїхала в Крим на море. Відпочивали ми в Алушті, то було, здається після 8го чи 9го часу. Канікули були шедевральні, поки не пішов дощ на чотири дні. Особливо не погуляєш, я знайшла якийсь книжковий і купила "В'язня Азкабану", "Келих вогню" і "Орден Фенікса" - щоправда, російського видання "Росмен" (у тому книжковому взагалі не було книг українською, і продавці навіть не чули про наше видання - це до слова принижень російськомовного населення в Україні і в Криму загалом).

Одним словом, сіли ми з братом читати - спочатку я, потім він. Три дні в номері в пансіонаті минули непомітно - ми мовчки читали і тільки по виразах облич розуміли, які емоції нас переповнювали. "Орден Фенікса" я вже дочитувала по дорозі додому в автобусі - у мене досі ця картинка перед очима. Потім я вже знайшла у однокласника ці частини українською і позичила читати - все таки маглом я бути не хотіла))) Особливо добре пригадується один тиждень - я хворіла, а в школі однокласники фотографувались на шкільні альбоми - бути присутньою я не могла, тому втішалася тільки переживаннями від книги.

"Напівкровного принца" спочатку читала на телефоні, то вже був курс перший чи другий, якась добра людина скинула мені вордівський файл з російським перекладом. Як тільки змогла - купила рідну версію. До слова - коли я привозила книжки додому, то мій брат вже "бився" зі своєю дружиною за змогу першим прочитати книгу. "Дари смерті" - певно, я чекала появи цієї книги, як чекає наркоман наступної дози. Брат категорично забороняв розказувати, що буде в книжці, доки я не дочитаю і не привезу її додому)))

З фільмами ситуація була схожа - тільки останні три я вперше дивилась у кінотеатрі (з Синочкою, який фігурує в історії про "Казки Барда Бідла" ) українською мовою. Останню частину "Дарів Смерті" ми на першому перегляді з elenkozz проплакали, взявшись за руки, нам навіть хустинки-з-скатертинки не допомагали, тому пішли дивитись ще раз. Довго-довго спокусі опиралась наша яскрава red-haired , але від поттероманів далеко не втечеш, вона щасливо опинилась у наших рядах))

12 років тому я не закохалась з першого погляду в новий чаклунскьий світ Роулінг - тільки тому, що у мене з "коханням з першого погляду" ніколи добра не виходило. Але роздивившись, відчувши, переживши не раз, я зараз з упевненістю можу сказати - так, це любов на все життя. Спокійна, тиха, стабільна, затишна, з перманентними вибухами захоплення і ніжності. Досі підтримую традицію раз у рік перечитувати книги і передивлятись фільми, щоправда цього року почала вже з "Келиху вогню" .

Поттеріана, як я вже писала в реценізіїї, це новий світ мого покоління. У 14 років я вже не мріяла стати Попелюшкою, я мріяла отримати листа до Хоґвартсу і купити свою першу чарівну паличку. Бо ж якщо нас переконують, що історії кохання Попелюшок/Сплячих Красунь/Русалочок реальні, трапляються у житті ці неймовірно казкові хеппі-енди "І жили вони довго, і щасливо", то чому не може бути реальним вивчання контрзаклять, настійок, трансфігурація, гіпогрифи і польоти на мітлі??? Справді, покоління поттероманів, які виросли з героями - воно щасливе: воно отримало свою особистку казку і мрію: сучасну, правдиву, життєву. Наше життя стало наповнене магією, а магія на сторінках книжок наповнилась життям. Це насправді винятковий випадок у літературі - дати можливість підліткам дорослішати з героями, вчитись брати на себе відповідальність, показати їм, що межа між "поганими і хорошими дітками" не чітка, як у піонерському таборі, а дуже і дуже розмита.

Знаєте, чому ми віримо творам Роулінг? Бо вона завжди говорила з нами на рівні, не приховувала від нас правди, дозволяла самим приймати рішення і показувала, що "неважливо ким ти народився, важливо ким ти став". Особисто для мене це чи ненайважливіший мотив і причина такої глибокої відданості Магічному Світу: він навчив, що для щастя не обов'язково народжуватись принцессою чи мати хрещену-фею, яка тебе раз у житті відведе на бал, а після першого поцілунку треба бігом виходити заміж. Своє щастя треба вибороти, статус - заслужити, багатство - здобути, справжніх друзів - підтримувати і тоді вони будуть завжди. А найважливіший урок - завжди залишатись собою, не зраджувати своїм переконанням і принципам, навіть якщо проти тебе весь маглівський чи магічний світ.

Развернуть
Коты и замужетсво

Я не люблю котов.

Не пищу от восторга, когда вижу эти клубки шерсти, особенно их наглые рыжие/черные/белые/полосатые/пятнистые морды. Не таю, когда они урчат, как непонятные моторы, а потом внезапно начинают царапаться/кусаться - "это он играется" - любезно объясняет их хозяин с улыбкой от уха до уха: увольте, но я не мазохистка. Не ору "ой ты моя мусипусечка" при виде недоразвитых еще полуслепых котят. Не пишу под картинками котиков модные словечки типа "няшечка", "полная мимишечка" и прочую ересь. Не тискаю этих своенравных животных, которые живут под крышами моих друзей.

Самой близкой подруге я советую подвесить её черную кошку на люстре - и оригинальный декор интерьера, и остальной интерьер дома цел. Она называет меня "жестокой извращенкой", но на всякий пожарный во время моего пребывания в её квартире кошку она закрывает в другой комнате. Чтобы спокойнее было, да и я не брала грех на душу. Однажды я проснулась у неё дома от того, что кто то тыкал мне чем то непонятным мне в нос (а я ненавижу, когда меня трогают/водят за нос). Оказалось, это её чудовище "мило меня будило". Но еще я ненавижу, когда меня кто то будит утром. Я в полусне злая на всех без разбору. Даже еще не поняв, что это была маленький черный демон, символически именуемый Агатой, я махнула наотмашь рукой и кошка с неожиданности отлетела прямо в противоположную стенку. С тех пор у нас холодная война, которая дипломатично называется "нейтралитет".

Я кошек уважаю - пусть они меня не трогают, я их тоже не буду. Поэтому я и не завожу эту проблему у себя дома - все таки я не изверг, издеваться над собой либо животным не буду. Правда, месяц назад у меня наверное был посленовогодний кризис и я даже подумала завести кота. Благо, вовремя одумалась: терпеть не могу эту летающую по всей квартире шерсть, которая остается даже на трусах после стирки. А их еще и чесать надо! Не могу терпеть стричь им ногти. Слушать бешеные вопли в определенные периоды. Покупать колбасу и знать, что на неё позарится еще кто то абсолютно бесполезный (и жутко проблемный). Лучше уж заведу ежика, которого придется кормить тараканами и гусеницами. Или Альфа - того и кормить не надо, только дай погоняться за соседскими кошками!

Коты - существа вредные, свободолюбивые, повторяюсь - наглые, высокомерные, хитрые, своенравные, гордые, вечно чем то недовольные. Признаю - иногда могут быть довольно милыми и красивыми (в фильмах например). Ладно, сознаюсь! - в чем то они чертовски похожи на меня. Именно поэтому я не могу терпеть рядом с собой существо, которое будет постоянным ходячим подтверждением моих пороков. Из этого следует логичный вывод: пока мы - Марлена и кошки - на почтительном расстоянии, у нас отличные отношения. Это идеальный вариант, а хоть что то может быть в этой жизни идеальным, в конце то концов!

Но я люблю Пратчетта, этого старого прохвоста. И вот решила развлечься истинным английским юмором - выбор более, чем удачный. Скептически начала слушать описание "настоящего кота", а потом ничего - даже нравится начало (из оперы "кот сначала боялся пылесоса, а потом ничего - втянулся"). Под конец я поняла, что нашла идеальную книгу о нелюбимом животном - парадокс. Тут все в лучшем духе Пратчетта - каждое предложение хочется растащить на цитаты, мысли оформлены лаконично и просто - "без прикрас, без дураков", и этот ироничный стиль, этот тонкий юмор - концентрированное наслаждение! Ну, вы поняли - сплошные похвальные возгласы и аплодисменты стоя, " Оценка 8/10, читать буду заставлять всех, ах, как же все хорошо и приятно, еще куча всякого позитива", если бы не одно очень жирное "но"....

Пратчетт не был бы Пратчеттом, если бы даже в шутливой форме не припрятал глубокую мораль либо какой то определенный рычаг воздействия на мой мозг. То ли он такой умелый манипулятор, то ли это я так легко поддаюсь его внушению, то ли так звезды нынче сложились, но после прочтения книги у меня четко сформулировалась убеждение: Лично для меня завести кота - это то же самое, что выйти замуж: либо это очень взвешенное и продуманное решение, либо просто страсть обладания сметает все разумные аргументы и доводы. Я не люблю котов - абсолютно так же я не хотела замуж. Но, смотря на свое обожаемое обручальное кольцо, я понимаю: у меня нет кота, потому что я еще не встретила Своего Настоящего Кота. Чтобы наверняка, чтобы без дураков.

П.С. Первый шаг к прозрению - единственная любимая картинка с котом (даже на работе на стенке висит - вдохновляет):
картинка Marlentochka

П.П.С. Да простит меня прелестная хозяйка дерзкой Агаты!))

Развернуть

Самые знаменитые парижанки… иностранки
Да… нередко парижанка происходит из других мест. Родилась она не в Париже, но в Париже она возрождается.

Берест А., Диван О., Мегре де К. Как почувствовать себя парижанкой, кем бы вы ни были

Парижанка, которой не нравится быть снобом, настолько сноб, что не испытывает никакого стеснения, заявляя об этом во всеуслышание.

Берест А., Диван О., Мегре де К. Как почувствовать себя парижанкой, кем бы вы ни были
Регистрация по электронной почте
Пароль будет создан автоматически и отправлен вам на почту, или ввести пароль самостоятельно
Регистрация через соц. сеть
После регистрации Вы сможете:
Стать книжным экспертом
Участвовать в обсуждении книг
Быть в курсе всех книжных событий и новинок